іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#10 Авґуст '20

06. авґуста 2020 |

Живот основателя ґрафічного поп-арта – кым быв Енді Варгол?

У гляданнях серинчі за океан булше 225 тисяч карпаторусинув одойшли за роботов, и многі ся обстали на чужуй земли навхтема, ставши достойныма членами америцького общества.

Енді Варгол (Андрій Варгола) – америцькый малярь, представитель новоро направленя – поп-арта, родив ся 6 августа 1928 рока уже в америцькому Пітсбургови, айбо корні го были из русинського края, из Восточноі Словакиі: отець и мати – выходци из села Микова Свидницького округа.

Няньо го, Андрій Варгола (1886-1942), котрый легіньом трафив до майвеликого индустріального центра штата Пенсильванія, Пітсбурга, быв робутным и шиковным чоловіком. Варголы цілком были страшно побожні люде, шпуривні и сокотливі, тому Андрійови выстачило пару рокув роботы в пенсильванськуй шахті, жебы зобрати тулько гроши, абы ся вернути домув и женити.

17-ручна Юлка Завадську (1892-1972), из котров ся Андрій женив у 1909 рокови, была дівков креативнов, из фантазійов. Она любила співанкы, мала дяку стати співачков. Бесідовали, же даякый час она вєдно из циганами ходила по селах округа. Дівка не дуже пилувала ся отдавати, айбо йиі отець и мати повіли своє пуслідньоє слово - Юлка стала жонов багатого Андрія.

02. авґуста 2020 |

«Илько кригу мече» – руснацькый сохташ на Илія

«Прийшов сятый Петро у садок – зорвав колосок, а прийшов Илля – зорвав уже два»…Август-місяць не дає челяди спочити: трудять ся люде, роблячи запасы на зиму. Оддавна говорять: «Август-багач на новый калач, щи й про запас збирач».

Основні роботы сього періода – сінокос и жнива. На Илля сінокос ся мав заперати, а жнива ся зачинали. Косили, ги правило, од Ивангля (7 юлія) до Илля (2 августа). Тому й говорили: «Кедь не покосиш до Иллі – трава всохне на стеблі».

Так як по Иллю студеніло: «Илько кригу мече», через се процес сінозбираня не мож было затяговати дале: «До Илля сіно й под корчом сушать, а по Иллю й на корчови не сохне». Сінокос – се цілый процес з свойим сохташом, свойима правилами й забобонами. Фест приказок родили ся на сьому ґрунті: «Коли сіно косять – доща не просять», «Йде Илько на колісниці – лічить копиці».

02. авґуста 2020 |

Королево желізничарськоє – істōрія рōзвōю Королева | часть ІI.

Из начатком строительства желізниці число жителюв Королева увеличилося з 1100 челядникув у 1877 годі до 1651 особ у 1882 г. А у 1890 р. – до 2539 осб, значит, за 13 годув уросло у 2,5 раз. Для свого персонала Мадярська Сіверно-Віходова желізнична компанія поставила «колонію». Она ся складалася из тридцяти єднакых хыж, кажда из якых мала по 2 квартиры из газдуськыми пристройками и дарабчиком землі. Робили їх из тийглы, на одміну уд традиційных дерева и валькув. Старожилы затямили, што попри «колонії» у містах, де брали глину для пудсыпкы території, учинилися невеликі озера-боні, де мож было узимі корчолятися, айбо замерзали они не кажду зиму, бо з депа туда стікала вода з маслами. А вліті там плодилися комарі, котрі «колоністам» дуже допікали. За штреками поклали першу триемелетову будівлю Королева для желізничного начальства, за нив маймалу двохемелетову для їхніх помочникув. Частину першого емелета великого корпуса займали службы керованя желізничним рухом и квартира начальника штації. Пуд час 1-ї світової войны їх перейняв Черлений Хрест для пораненых солдатув.

Паралельно із теперішнім автопереїздом стояв металічный пішоходный муст над штреками, уд якого присокотилася и до днесь єдна опора. При СРСР много говорилося аж на уровни Москвы про стрительство автомоста замість нинішнього переїзда, бо там перед шлагбаумами постоянно формовалися величезні «пробкы» через многочасові маневры з множеством товарных вагонув. Такий муст поклали у Мукачові (так званий «Гід»). Та сеся проблема у наш час зыйшла сама по собі на нич через спад желізничного руху.

Ані дві світові войны, ані пять перемін державности не могли остановити нашу желізницю, но антикоронавірусний карантин її лиш спер.

Розробка желізничної щебневої бані (кар’єр) в урочищі Винничкы над Тисов коло Веряці, в свуй шор стимульовало капітальноє строительство из каміня, котроє не знали уд епохи розцвіту замка Ньолаб. Малинько удволікнемеся – на його ставбу закликали ліпшого архітектора и інженера того часу італіянця Арістотеля Фіоравенті, ун якраз по просьбі короля Матяша Корвіна клав мосты через Дунай. У нас туй попри того мало ги вкалимив. Майстры-каменярі прибыли аж из Сербії, бо туй до мурованя ще ніко ся не розумів. Они дали переднюй вежі, котру видиме уд штації, назывку «Небойся», так як она мала лише обзорну функцію и не мала воєнної силы. Но, а у наш час из такого же каміня, айбо вже з цийментом, узялися муровати жилі хыжі, бовты, церквы, школу, болницю. У село прийшли живі гроші, а за грошима прийшов и єврейський торговий капітал – сучасна улиця Злагоды. была цілком застроєна камяными єврейськыми бовтами, причому діла у них ішли так успішно, што єврейська релігійна громада спромоглася найти значні сумы на спорудження солідної нової синагогы. При руських там розмістився желізничний клуб, а коли желізниця в наш час деградовала, як і селищна культура, синагога перетворилася в руїны, подібні до замку Ньолаб.

01. авґуста 2020 |

«Русинськоє слово жыє» – презентація «Алманаха днешньої русинської літературы»

1. августа, на території готелного комплекса «Троянда Карпат» (Карпаты Мукачовського района) одбыло ся IV засіданя СО «Русинськый културологічный клуб». Оно было присячено выходу в світ нового номера «Алманаха днешньої русинської літературы». Тому на засіданя были закликані авторы творув, котрі зайшли в «Алманах», и активісты русинського двиганя з другых сосполных організацій.

Так як выпуском зборника занимали ся дві сосполні організації: Общество им. Александера Духновича и «Русин-клуб», тому їх головы, Юрій Продан и Юрій Шипович, розказали клубовцям про вто, як збирали ся матеріалы «Алманаха», тко помагав його выпустити, як комуніковали з авторами.

Кроме звідань, зязаных з выходом зборника, на засіданю быв приятый логотип «Русин-клуба» и обговорьовала ся такой можность прийома в клуб нових участникув.