іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#14 Децембер '20

28. децембра 2020 |

На пōрōгу нōвōї декады, авадь што дав Руснакам 2020. рӯк

Лем пару днӯв ся лишать до кӯнця сього истинно чудного рōку. Рōку, котрый ся затямить главно вірусами, катаклізмами, вōйнами а далшыми бідами. Айбо и у такōму тїснōму рōцї ся найде поєден світлый момент, за котрый бы было дōбрї розказати далшым.

Завто у сюй статї пōпрōвбуєме убзернути ся за ся, и припомнити вшыткым нам то, за што сьме ся годни порадовати. Бо было и такоє.

Главным пōзітівом сього рока суть бізӯвно нōві тварї у русинськӯм кываню, кōтрі принесли из сōбōв крыхту фрішного свіжого луфта у наш застояный мōчарь. Нōві стōрӯнкы у сōціалных сїтьох на вшелиякы тематікы, уд історичных подобенок до мапованя русинськōй’ лексікы и ошколованя, нōві авторы нашōї ґазеты, нōві мōлōді актівісты, кōтрі прōвбōвуть дашто чинити – исе вшытко радує и дає надїю на лїпшый рӯк. Межи сим вшыткым бізӯвно треба выокремити зачаткы відео контента по-русинськы. Из Бōжōв пōмӯчōв у будучнōсти каналы Мигаля Кушницького а Томаша Калинича будуть лем єдні из многых, де мож буде учути красну жыву руснацьку бисїду.

20. децембра 2020 |

Русинська Вікіпедія – бисїда из адміністратором Томашом Калиничом

Бізӯвно вшыткі сьме чули за таку орґанізацію ги «Wikipedia», майвелика інтернетова енціклопедія, де годни сьме найти безмала вшытко, што нас інтересує. Тай бізӯвно вшыткі знаєме, же суть вшелиякі языкōві верзії Вікіпедії. Є анґліцька, нїмицька, рōсійська, украйинська, мадярська… Общо знама енціклопедія має 314 языковых верзій и веце ги 300 из них суть актівні – над нима ся штоденно трудять «вікіпедішты», так называвуть дописовачӯв статий. Тото вшытко сьте навірно знали, айбо ци знали сьте, же межи тыма 300 актівныма вікіпедіями є и наша – русинська?

Нидавно сьме ся на нашӯй стōрӯнцї у facebook звідали нашых пӯдписникӯв, ци чули ōни дашто за тōту нашу Вікіпедію? Резултат убзідовованя быв доста проґнозованый. Хōть и пōсудок заложеный на дакӯлкох дисяткох коментарюв ни є даяк фест репрезентатівный, айбо дораз 70 % коментатōрӯв упōвіли, же до того момента за нияку карпаторусинську Вікіпедію нич ни чули.

Тай видить ся, ōж из кӯлкӯстьōв убзвіданōї чиляди, пōміра тых, што ни знавуть, же и мы маєме такый інтересный проєкт, бы лем росла. Сись факт є доста смутный, бо робота над русинськōв Вікіпедійōв ся веде уже май дōвго ги 13 рōкӯв – 30. апрїля 2007. рōку была вчинена перва стōрӯнка енциклōпедії – за село Курӯв.

18. децембра 2020 |

«Чудо Сятого Николая» – Руснацькый сохташ на Микулы

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Творити дітьом «чудо» – характерный признак простонародного воспитаня. Сесь признак з давньых часув закладеный в основу многых нашых обрядово-сохташных традицій, што приурочовали ся до вшилякых церковно-родинных сят. Май такых, як именины, Руздво, Новый рук, Великдень и другі. Та ци не єдным из майчеканых дітворов сят быв день Николая.

Сято Николая, як говорять на Подкарпатю, – суто христи­янськоє именинноє сято, што передує руздвяно-новоручным сяткам. Припа­дає оно на 6 децембра (у католикув) и на 19 децембра (у греко-католикув й право­славных). Прийнято оно церквою (а пузніше й усім народом) з цільов утвер­дженя й пошыреня таких цїх християнської морали, як людяность, добро­чинность, милосердя.

Готовили ся до сята Николая всі. Особо – діточкы й школська молодеж. Подпоровали сьому церьков, школа й сама старшина. Священникы з казательниць у церк­ви ци то по класах на уроках Закона Божого обшырно розказовали про «житіє» сятого Николая: якый вун быв добрый, як любив дітий и тямив про бід­ных не лем ласкавым словом, а й матеріално; як вірив у торжество до­бра й каждому заслаблому подавав руку подпоры. Кроме того, сятый Миколай – чудотворець нигда не являв ся з порожньыма руками, вун фурт мав при собі чаровну тайстру з подарками. Якых лем подаркув там не было! Всім достава­ло. И тко быв добрый, послушный – никого не забыв обдаровати. Тому казали: «Сятый Николай не обойде ани єдну хыжу, обдарує кажду дьитину!».

18. децембра 2020 |

Істōрія герба Пӯдкарпатськōї Руси

До 30-роча вертаня Закарпатської области историчного герба Подкарпатської Руси

Исторична минулость Подкарпатя тісно скапчана з європейськов исторійов, матеріалнов и духовнов културов, знаками й символами. Важным аспектом є вызняня того факта, што символіка варишув и сел днешнього Закарпатя покапчана найме до гералдичных и сфрагістичных традицій Централно-Восточної Європы. Одтак гербы и печаткы з Середных вікув стали своєфайтовыми карточками, офіціалнов тварьов населеных пунктув регіона. Фактично они маповали реалность живота й домашности обывателства края, його фауну и флору [7, с. 4].

Варта истямити, ош до зачатка минулого стороча Подкарпатя не мало якогось єдного цілого герба діла вшиткої його території. Завто свої печаткы й гербы мали села, вариші а такой булші вытворы края – комітаты Унґ, Береґ, Уґоча и Мараморош, які фунґовали як адміністративні єдиниці вже в XIII–XIV cторочах [8]. Акурат завто, коли «територія русинув на юг од Карпат» была включена до состава Чехословацької Республікы, містні интелектуалы во главі з Августином Волошином предложили покапчати символіку чотирьох историчных комітатув, а также елементы гербув иншых земель, де жили русины – Спіша,Земплина й Шариша. В центрі предложеного варіанта герба быв щит Корятовича, а у верьхнюй часті горы и ялиці, посередині – олень. Пуд ним показана штолня из двома баньовыми клепачами. Пиля щита Корятовича находили ся мужчина и жона з снопом хліба й кытицьов виняної лозы. Попуд щитом была зображена вода з рыбами.

Иншый рокаш, якый возглавляли Андрей Гагатко и Илларіон Цурканович, предложив модифікованый варіант, якый уже фактично быв пудготовленый професором Празького універзитета Густавом Фрідріхом. 10 марта 1920 рока в Празі діла справысозданя герба Подкарпатської Руси побывала делегація, яка складала ся з членув Централної Руської Народної Рады во главі з Антоном Бескидом [1, c. 426]. Они в цілому были потішені роботов професора Густава Фрідріха, який «у тишині празькых кабінетув» фактично примирив подкарпатські «синьо-жовті» - украинофілув и «біло-синьо-черлені» - москвофілув [11, с. 8, 10].

13. децембра 2020 |

«На Андрія пōвōрōжу» Руснацькый сохташ – Андрія

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

З давных-давен погадати, поворожити фурт кортіло всім, як старым, так и молодым. Та ци не майбулше – дівкам. Ой, як кортіло їм вывідати у долі: ци довго щи будуть дівочити, коли посвальбувуть, якым буде обранець тд. Приурочовали они своє гаданя, за сохташом, до ярьно-літньых русалій, осінньо-зимовых вечорниць, Юря, Сятвечора, Нового року, «Бабиного вечора». И особо масового характеру набывало молодежноє гаданя на сято Андрія (13. децембра).

Чому в сесь день? Андрія – обычноє именинноє сято. Такых у роци фест (Ивангель, Петра й Павла, Илий, арх.Михаила, Миколы и десяткы иншакых) – за числом сятых. Поясненя – у народному повірю. Нагадаємо: апостол Андрій Первозванный рахує ся заступником и провісником людської долі.

Кроме того, день його именин припадає на той час, коли, за давньов прадідувськов традиційов, зачаті Покровами сватанкы, обзорины й свальбы заказовали ся (аж до «Бабиного вечора» й зачатку мнясниць) у зязку з передруздвяным постом й новоручныма сятками. Молоді пары, котрі повінчали ся ци были вже засватані, серенчливо ся фрайировали, а тых, котрі щи дівочили, безпокойило сердце: «Скоро мнясниці на носі, а я щи не засватана й досі». Вадь не просили они Покровоньку «сповити головоньку»? Айбо й не дуже бановали, надівучи ся на сятого Андрія. Доста было у його день на долю погадати, як стане ясно: буде у мнясниці дівка засватана ци рук-два щи у одданицях юй сидіти.

04. децембра 2020 |

Руснацькый сохташ – Введеніє

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Сято Введеня припадать на 4 децембра.

Називать ся щи Введеньом у Храм Пресятої Богородиці, вадь - Третя Пречиста (Перша Пречиста - Успеня Пресятої Богородиці, 28 августа, Друга Пречиста - Руздво Пресятої Богородиці, 21 септембра).

У сесь день, за сохташом, Бог пущать праведні душі побзерати на своє тіло, бо, лем у сесь день душа наділяє ся такыма можностями - «на землі побывати, своє тіло повидати».

29. новембра 2020 |

Старік Поллок (Lemkowithhistory) за себе, YouTube и RLS

Бӯлшина обывателюв Пӯдкарпатя бы бізӯвно ниґда и ни пōдумали, ōж там за Атлантиком и у наші дны жыє чилядь, котра тямить своє карпаторусинськоє кōріня. Ōж жыє там чилядь, котра честує културу предкӯв и інтересує ся історичнōв ōтцюзнинōв си.

Тай тоты, што чули за далекых си краянӯв, навірно думавуть, же вшытко їх честованя културы спочивать у співаню співанок а їдїню перогӯв. Айбо, ги знавуть у нас казати, опак є правда. И у типирїшньый час там суть мōлōді люде, кōтрі ся старавуть вшелияко пōпуларізовати нашу істōрію, старавуть ся всокотити свōю дїдузнину и рōблять нималый дараб роботы дїля розвоя нашōї наспӯлнōї културы.

Днишньоє інтервю є якраз из єдным из такых молодых люди – автор ютуб-канала Lemkowithhistory Старік Поллок.