іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#13 Новембер '20

29. новембра 2020 |

Старік Поллок (Lemkowithhistory) за себе, YouTube и RLS

Бӯлшина обывателюв Пӯдкарпатя бы бізӯвно ниґда и ни пōдумали, ōж там за Атлантиком и у наші дны жыє чилядь, котра тямить своє карпаторусинськоє кōріня. Ōж жыє там чилядь, котра честує културу предкӯв и інтересує ся історичнōв ōтцюзнинōв си.

Тай тоты, што чули за далекых си краянӯв, навірно думавуть, же вшытко їх честованя културы спочивать у співаню співанок а їдїню перогӯв. Айбо, ги знавуть у нас казати, опак є правда. И у типирїшньый час там суть мōлōді люде, кōтрі ся старавуть вшелияко пōпуларізовати нашу істōрію, старавуть ся всокотити свōю дїдузнину и рōблять нималый дараб роботы дїля розвоя нашōї наспӯлнōї културы.

Днишньоє інтервю є якраз из єдным из такых молодых люди – автор ютуб-канала Lemkowithhistory Старік Поллок.

21. новембра 2020 |

Руснацькый сохташ – Михайля

Архангел Михаил є архистратигом - главнокомандовачом небесного войска. За церковныма канонами, вун возглавляє вшиткы девять чынув ангелув и є головным вояком у битві добра й зла. Рахуєт ся, же архистратиг Михаил побідив сатану и вер ним з небес. З мечом у руках стойить вун пиля ворут рая.

Именно архистратиг Михаил на Страшному суді затрубить на мертвых и буде молити Господа за їх прощеня.

У сесь день треба пуйти у церьков и ся помолити перед образом архистратига Михаила, просячи го помочи од лукавого и темных сил.

Важным сохташом сята Собору архистратига Михаила є помоч бідным и нужденным. Сесь день – файный трафунок, абы ся помирити з тым, з ким челядник ся позважав. На Михайля принято ходити в гості у села, де церква названа на честь архангела Михаила. Там накривавуть щедрі столы з вшилякых мнясных їств, бо цілком скоро зачинать ся 40-денный Руздвяный пуст. Тому в Михайлув день треба файно наїсти ся перед постным заказом, бы ся пак не лакомити. До стола кличуть гостюв, бо, за сохташом - фест гостюв на Михайля пророкувуть газдам заможный слідуючый рук.

09. новембра 2020 |

«Кōрōльово желїзничарськоє» – істōрія рōзвōю кōрōльōвськōї желїзницї | часть ІІІ.

З каждым годом желізниця трансформовалася, модернізовалася и уєдно з нив трансформовалося и модернізовалося Королево. У дожелізничний період село уміщалося кругом маєткув баронув Допшія и Перенія, на заход уд теперішньої улиці Червоноармійської и на полудень уд Замкової горы, здовж сьогочасних улиць Шевченка, Української, Замкової, Вародія. Кругом села розміщалися сады и виноградникы, пасла; землі, придатної для ораня было мало. Коли проектовали штреку, старалися обыйти село из Востока по незайнятым землям, пустирям. Потому прийняли рішення територію меже штаційов и селом забудовати , причому по-вароськы – нові улиці мали ярды (тротуары) и водостокы - йсе теперішні Злагоды, Мічуріна, Вокзальна, Черняховського, Котовського, Гренджі- Донського, Червоноармійська. Улиці з тротуарами и кюветами! Цивілізація заходила у село повним ходом. Бульше того, уже дись из 1910 года дакотрі з них мали електричноє освітленя.

Роботу з складнов техніков мали порядковати ошколовані спеціалісты, ккоті ся готовили у Ніредьгазі, Будапешті, Сатмарі, а много нашых людий у чиський період училося у Севлюськуй металообобнуй школі (зараз політехнікум), де дуставали професії токаря фрезеровщика, зварщика, електромонтера, механіка. Учився там и муй няньо – начав при мадярах, закончив уже при руськых. Робив пак кочегаром паровоза, а як закончив курсы машиністув у Львові – став помочником машиніста, пак и машиністом.

Паровозы потребовали много угля, його возили из шахт Сілезького краю (поділений зараз меже Польщов и Чехійов). Из чеської части (район Остравы) высококалорійноє угля возили и за чехословацької республікы, а з польської (район Вроцлава) щи й за руськых. Старші люди памнятают, як из топливного склада у догазовиы період любили брати « польськоє угля», бо файно горіло в шпорі. Советська власть переорієнтовала локомотивный парк на угля донецькоє, пак на мазут, ліквідовавши такым образом професію кочегара. Ото была тяжка, хоть и плачена робота – за єден рейс Королево-Солотвино и назад челядник мав великов лопатов-шуфльов переметати до 10 тон угля.

Старі кочегарі жалілися на совіцькоє угля, ож много шлаку мусай было умітовати з паровозної топкы. Сілезьким угльом свого часу Королево поділилося из Севлюськов електростанційов, запущенов у 1907 годі. Завто пак удтіть мали електрику.

09. новембра 2020 |

Добровōльні гасичі за доб Пӯдкарпатськōї Руси

Споминавучи людий, кōтрі присвятили себе пожарогасіньови, сьōму благорōднōму дїлови, тямиме, што у минуты опасности именно ōни сміло йдуть на бōрьбу из огньом. Днешні пōкōліня гасичӯв огня – продовжōвачі славных традицій свойих передникӯв, кōтрі (май на селах) безхосенно спасали людий од опасности пожарӯв. Айбо кроме професіоналных пожарникӯв, колись в селах фунґовали добровōльні дружины гасичӯв – пожарникӯв из тутешньых жителюв.

Исторія пожарного діла на межевоєнному Пӯдкарпатю 1920 – 1930-х рокӯв є файным приміром самоорганізації місных громад и єднōв из интересных бокӯв минулого, коли регіон пӯд назвōв Пӯдкарпатська Русь входив до Чехословацької Республікы. Именно у середині 1920-х рокӯв у товдошнюй Пӯдкарпатськӯй Руси появили ся перші добровольні організації гасичӯв. Сесі сосполні рокаші мали обезпечовати пожарну безопасность у селах и варишах.

Они вчинили ся організовано по всюй території Пӯдкарпатя майже в каждому великому и середньому селі. Типовым приміром такої дружины може быти організація добровольных гасичӯв у Сторожници (товды Йоврі) пиля Ужгорода. Така організація формовала ся за приміром державної пожарної службы. На Ужгородщині особої популарности ся система набыла на зачатку 1930-х рокӯв, коли вчинили ся бригады в Холмоку, Великӯй Доброні, другых селах. Через се и у Йоврі «Дружина добровольных гасичӯв» была офіційно зарегістрована в 1931 роцi. Она чудовала свойōв структурōв и дисциплінōв. До єї состава входило близь двадцять-тридцять членӯв. Гасичі регуларно проводили спеціалні занятя, польовый вышкол, де одшліфововали уміня нараз и ефективно реаговати на опасность и уміло вести ся у минуты опасности. Исе робило ся на крайови села, на окремо одведенӯй про се полянци. У централнӯй части села находила ся спецхыжа, де сокотила ся «пожарна кочія». Се быв спеціалный пристрой про гасіня огню на двох великых металічных колесах. Вӯн приводив ся в двиганя вручну. Всі члены дружины обезпечовали ся єднакыма біціглями и спецреманентом.

Кроме того, дружинникы мали свою уніформу (каждоденну и неділяшню). Організаційōв керовав командир. Йому помагали двоє-троє помочникӯв. Каждый член такої бригады мав чотко вызначені функції. До рокаша дружины входили такой звуковый сигналник, рядові пожарникы, рокаш медицинської помӯчи. За проявленоє мужество при пожарах они награждали ся місным урядом. Організаційну структуру дружины файно поповньовав духовый оркестр. Єдным из основателюв и многорӯчным керовником дружины у селі быв місный учитель Андрій Міньо.