іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

Істōрія

09. новембра 2020 |

«Кōрōльово желїзничарськоє» – істōрія рōзвōю кōрōльōвськōї желїзницї | часть ІІІ.

З каждым годом желізниця трансформовалася, модернізовалася и уєдно з нив трансформовалося и модернізовалося Королево. У дожелізничний період село уміщалося кругом маєткув баронув Допшія и Перенія, на заход уд теперішньої улиці Червоноармійської и на полудень уд Замкової горы, здовж сьогочасних улиць Шевченка, Української, Замкової, Вародія. Кругом села розміщалися сады и виноградникы, пасла; землі, придатної для ораня было мало. Коли проектовали штреку, старалися обыйти село из Востока по незайнятым землям, пустирям. Потому прийняли рішення територію меже штаційов и селом забудовати , причому по-вароськы – нові улиці мали ярды (тротуары) и водостокы - йсе теперішні Злагоды, Мічуріна, Вокзальна, Черняховського, Котовського, Гренджі- Донського, Червоноармійська. Улиці з тротуарами и кюветами! Цивілізація заходила у село повним ходом. Бульше того, уже дись из 1910 года дакотрі з них мали електричноє освітленя.

Роботу з складнов техніков мали порядковати ошколовані спеціалісты, ккоті ся готовили у Ніредьгазі, Будапешті, Сатмарі, а много нашых людий у чиський період училося у Севлюськуй металообобнуй школі (зараз політехнікум), де дуставали професії токаря фрезеровщика, зварщика, електромонтера, механіка. Учився там и муй няньо – начав при мадярах, закончив уже при руськых. Робив пак кочегаром паровоза, а як закончив курсы машиністув у Львові – став помочником машиніста, пак и машиністом.

Паровозы потребовали много угля, його возили из шахт Сілезького краю (поділений зараз меже Польщов и Чехійов). Из чеської части (район Остравы) высококалорійноє угля возили и за чехословацької республікы, а з польської (район Вроцлава) щи й за руськых. Старші люди памнятают, як из топливного склада у догазовиы період любили брати « польськоє угля», бо файно горіло в шпорі. Советська власть переорієнтовала локомотивный парк на угля донецькоє, пак на мазут, ліквідовавши такым образом професію кочегара. Ото была тяжка, хоть и плачена робота – за єден рейс Королево-Солотвино и назад челядник мав великов лопатов-шуфльов переметати до 10 тон угля.

Старі кочегарі жалілися на совіцькоє угля, ож много шлаку мусай было умітовати з паровозної топкы. Сілезьким угльом свого часу Королево поділилося из Севлюськов електростанційов, запущенов у 1907 годі. Завто пак удтіть мали електрику.

09. новембра 2020 |

Добровōльні гасичі за доб Пӯдкарпатськōї Руси

Споминавучи людий, кōтрі присвятили себе пожарогасіньови, сьōму благорōднōму дїлови, тямиме, што у минуты опасности именно ōни сміло йдуть на бōрьбу из огньом. Днешні пōкōліня гасичӯв огня – продовжōвачі славных традицій свойих передникӯв, кōтрі (май на селах) безхосенно спасали людий од опасности пожарӯв. Айбо кроме професіоналных пожарникӯв, колись в селах фунґовали добровōльні дружины гасичӯв – пожарникӯв из тутешньых жителюв.

Исторія пожарного діла на межевоєнному Пӯдкарпатю 1920 – 1930-х рокӯв є файным приміром самоорганізації місных громад и єднōв из интересных бокӯв минулого, коли регіон пӯд назвōв Пӯдкарпатська Русь входив до Чехословацької Республікы. Именно у середині 1920-х рокӯв у товдошнюй Пӯдкарпатськӯй Руси появили ся перші добровольні організації гасичӯв. Сесі сосполні рокаші мали обезпечовати пожарну безопасность у селах и варишах.

Они вчинили ся організовано по всюй території Пӯдкарпатя майже в каждому великому и середньому селі. Типовым приміром такої дружины може быти організація добровольных гасичӯв у Сторожници (товды Йоврі) пиля Ужгорода. Така організація формовала ся за приміром державної пожарної службы. На Ужгородщині особої популарности ся система набыла на зачатку 1930-х рокӯв, коли вчинили ся бригады в Холмоку, Великӯй Доброні, другых селах. Через се и у Йоврі «Дружина добровольных гасичӯв» была офіційно зарегістрована в 1931 роцi. Она чудовала свойōв структурōв и дисциплінōв. До єї состава входило близь двадцять-тридцять членӯв. Гасичі регуларно проводили спеціалні занятя, польовый вышкол, де одшліфововали уміня нараз и ефективно реаговати на опасность и уміло вести ся у минуты опасности. Исе робило ся на крайови села, на окремо одведенӯй про се полянци. У централнӯй части села находила ся спецхыжа, де сокотила ся «пожарна кочія». Се быв спеціалный пристрой про гасіня огню на двох великых металічных колесах. Вӯн приводив ся в двиганя вручну. Всі члены дружины обезпечовали ся єднакыма біціглями и спецреманентом.

Кроме того, дружинникы мали свою уніформу (каждоденну и неділяшню). Організаційōв керовав командир. Йому помагали двоє-троє помочникӯв. Каждый член такої бригады мав чотко вызначені функції. До рокаша дружины входили такой звуковый сигналник, рядові пожарникы, рокаш медицинської помӯчи. За проявленоє мужество при пожарах они награждали ся місным урядом. Організаційну структуру дружины файно поповньовав духовый оркестр. Єдным из основателюв и многорӯчным керовником дружины у селі быв місный учитель Андрій Міньо.

10. октōвбра 2020 |

Курта істōрія: село Драчино

Драчино – село пӯд Свалявōв, у якōму люднōсть дōсігат почти 1000 чōлōвік. Айбо давно у сьōму селі жило дуже мало Русинӯв, а май велика часть людности были Нїмцї тай Словакы.

Вшидко ся зачинат из того, ож у 1807. рōцї ґрōф Шенборн зачинат кликати Словакӯв и судетськых Німцїв поселити ся в Пӯдкарпаті.

У 1827. рōцї по позыву барона у Драчинї поселили ся перві фамілії судетськых Німцїв лїсорубӯв. Німицькі майстры, лісорубы также мігровали сюды из другых реґіōнӯв, приміром, Галичины.

02. септембра 2020 |

Курта істōрія: село Лōпушанка

Писали сьме про Черник, а из Лōпушанкōв аналоґічна ситуація. історичных данных фактично ни є. У разных істочниках споминат ся 1645. рӯк, ги рӯк, кōй ся споминат село, айбо пӯдтвердити'м исе ни годен.

У 1765. рōцї Лōпушанка туй Черник споминавут ся, ги хуторы Стрōйна. У архівных данных село ся споминат ги «Lombos (Brusztópatak, Brusztov)».

У 1791. рōцї греко-католицькым священиком став Иван Мигович, котрый вів службу и жителям Лōпушанкы. У 1797. рōцї у селі жило 14 чōлōвік.

02. септембра 2020 |

Курта істōрія: село Черник

Про малинькоє село Черник (Свалявськый відик) є дуже мало інформації. Находит ся лише пару скупых, нипōдтвердженых даных. Тōму, хōтїв бы’м исе пōміняти. На даный час у селі є цирьков великомученика Дмитрія, а число людности - приблизно 564 чōлōвік.

Коли было засновано Черник до типирь ни ясно. Вшиткі информаційнї жерела пишут, ож приблизно 300 рōкӯв тōму. У архівных данных, хōснувут ся дві мадярські назвы села «Csernik» тай «Csernek». У 1765. рōцї Черник є хутором Стрōйна.

У Енциклопедії населенных пунктӯв кōмітату Береґ за 1782-1785 рōкы уже є село Черник, а до нього курта характеристика:
– Межує ся из Быстрым, Свалявōв тай Стрōйным;
– Находит ся у берегах;
– Є пōтӯк;
– Хаща густа, ходити по нїй мож лише по позначеных дорогах; Пиля села крячӯвля;
– За селом, путь до Стрōйного нормальный;

02. авґуста 2020 |

Кōрōльово желїзничарськоє – істōрія рōзвōю Кōрōльова | часть ІI.

Из начатком строительства желїзниці число жителюв Королева увеличилося з 1100 челядникув у 1877 годі до 1651 особ у 1882 г. А у 1890 р. – до 2539 осб, значит, за 13 годув уросло у 2,5 раз. Для свого персонала Мадярська Сіверно-Віходова желїзнична компанія поставила «колонію». Она ся складалася из тридцяти єднакых хыж, кажда из якых мала по 2 квартиры из газдуськыми пристройками и дарабчиком землі. Робили їх из тийглы, на одміну уд традиційных дерева и валькув. Старожилы затямили, што попри «колонії» у містах, де брали глину для пудсыпкы території, учинилися невеликі озера-боні, де мож было узимі корчолятися, айбо замерзали они не кажду зиму, бо з депа туда стікала вода з маслами. А вліті там плодилися комарі, котрі «колоністам» дуже допікали. За штреками поклали першу триемелетову будівлю Королева для желїзничного начальства, за нив маймалу двохемелетову для їхніх помочникув. Частину першого емелета великого корпуса займали службы керованя желїзничним рухом и квартира начальника штації. Пуд час 1-ї світової войны їх перейняв Черлений Хрест для пораненых солдатув.

Паралельно із теперішнім автопереїздом стояв металічный пішоходный муст над штреками, уд якого присокотилася и до днесь єдна опора. При СРСР много говорилося аж на уровни Москвы про стрительство автомоста замість нинішнього переїзда, бо там перед шлагбаумами постоянно формовалися величезні «пробкы» через многочасові маневры з множеством товарных вагонув. Такий муст поклали у Мукачові (так званий «Гід»). Та сеся проблема у наш час зыйшла сама по собі на нич через спад желїзничного руху.

Ані дві світові войны, ані пять перемін державности не могли остановити нашу желїзницю, но антикоронавірусний карантин її лиш спер.

Розробка желїзничної щебневої бані (кар’єр) в урочищі Винничкы над Тисов коло Веряці, в свуй шор стимульовало капітальноє строительство из каміня, котроє не знали уд епохи розцвіту замка Ньолаб. Малинько удволікнемеся – на його ставбу закликали ліпшого архітектора и інженера того часу італіянця Арістотеля Фіоравенті, ун якраз по просьбі короля Матяша Корвіна клав мосты через Дунай. У нас туй попри того мало ги вкалимив. Майстры-каменярі прибыли аж из Сербії, бо туй до мурованя ще ніко ся не розумів. Они дали переднюй вежі, котру видиме уд штації, назывку «Небойся», так як она мала лише обзорну функцію и не мала воєнної силы. Но, а у наш час из такого же каміня, айбо вже з цийментом, узялися муровати жилі хыжі, бовты, церквы, школу, болницю. У село прийшли живі гроші, а за грошима прийшов и єврейський торговий капітал – сучасна улиця Злагоды. была цілком застроєна камяными єврейськыми бовтами, причому діла у них ішли так успішно, што єврейська релігійна громада спромоглася найти значні сумы на спорудження солідної нової синагогы. При руських там розмістився желїзничний клуб, а коли желїзниця в наш час деградовала, як і селищна культура, синагога перетворилася в руїны, подібні до замку Ньолаб.

24. юлія 2020 |

Кōрōльово желїзничарськоє – істōрія рōзвōю Кōрōльова | часть І.

Справдішнїм презентаційним образом теперішнього Королева треба признати аж ніяк не королевський замок тай имак не колоритных циганок, як гадают многі прийшляцькі туристы. Кōрōльово стало унікальным дякуючи желїзниці, яка сформовала його у типирішньому виді робочого селища, вдыхнула у нього інженерно-технічну менталіту, зробила економічным центром ушиткої Затисянщины.

Старт перетвореню типового бідного угочанського села на динамічно розвинутый населений пункт стався у 1868 годі, коли мадярськый уряд створив акціонерну державну залізничну компанію МÁV - Magyar Államvasutak, єдным з пудрозділув котрої стала компанія Мадярська Сіверно-Виходова желїзниця (Magyar Északkeleti Vasút (MÉKV)). Зобравши в ракаш ресурсы приватных інвесторув, дирекція компанії розвернула строительство желізных дорог у карпатському регіоні высокыма темпами.

Адміністративно лінію Кōрōльово – Берегово-Батєво запустили у новембрі 1869 года из стандартным європейськым штреком ширинов 1435 мм. Коло Текова меже Кōрōльовом і Севлюшом на Тисі поклали основный и заплавный мосты, а магістральный деревляний муст учинили до літа 1872 года. желїзничный рух начався 16 юнія 1872 года споїньом Сатмарнейметі- Буштьогаза (теперішні Сату-Маре – Буштино), сполучивши Центральну Мадярщину из Мараморошом, а потому через Рахово-Коломыю и з Буковинов. 24 октовбра сього же года запустили рух у смері Кōрōльово –Чоп.

Такым образом, Кōрōльово стало важным желїзничным узлом, де сточилися дві лінії Дебрецен – Буштино (Мадярщина – Буковина) и Кōрōльово – Сатмар (на Румунію и Сербію). Забігаючи наперед, уповім, ож у часы Студеної войны НАТО плановало атаковати на Пудкарпатю атомными ударами три цілі: Чоп, Мукачево, Кōрōльово, бо так паралізовалися желїзничні комунікації СРСР из Центральнов Європов. Королівчани на тот момент мали ся прятати у винных подвалах пуд Замковов горов. Стали бы там ушиткі. До слова, за Масарика чехы зробили капітальноє бомбоукрытя за штреками коло стадіона, типирь затопленоє грунтовими водами.

07. апрїля 2020 |

Квасна вода и епідемії колеры

У час днишньōй' пандимії видиме, як рōблят бізнес на масках и антисептиках, кладут за них часто кōсмічні ціны, через йсе, и через много иншых причин, уже ся стало пōвно скандалӯв. Айбо, ги казав єден депутат ВРУ: «Кому коронавирус, а кому мать родная».

Но ни лише у наш час, а и давно, на фōнї епідемії старали ся робити так, убы пōлучити прибыль. У 1913. рōцї, коли у Свалявськōму ōкрузі была епідемія корелы, у ґазетах было дуже много ōбяв из рекламōв квасных вод, які и до типирь мы так любиме. А ото и «Лужанська», и «Пōляна-Квасова» и другі. У рекламі писали, ош исі воды дуже красно вплывавут на орґанізм, та кидь їх пити, будує ся ефективна защита выд корелы.

У ґазитї «*Heti Szemle*» за 1. октōвбра 1913. рōку є малинька статя «Защита од корелы!!!». У ньӯй иде ся про квасні воды Свалявського ōкругу...

05. апрїля 2020 |

Якōв была русинська хыжа у давнину?

Хыжа а ōбыстя все розкаже пōвно за живот ґазды. Из описӯв старых хыж простых Руснакӯв годни сьме дōбрї пōрōзуміти як жыли и яку журу мали наші люде у давнину.

Хыжкы были єднопōвирьхōві из соломлянōв стріхōв и бїлыми стїнами. Стїны хыжі мастили глинōв и бїлили. Крышу робили из соломы, дале появили ся хыжі из шинглами. Кругом быв сад и город. Ґаздӯвськоє опшаря было убгорожено. Заходило ся зōдвōру у сіны, де из єдного бōку была єжна велика комната, а з другого кліть. У кліти стояли ґелеткы из сыром и молоком, а солонина висїла на бантах.

Коли у хыжи клали ōгинь, дым ишōв идгōрі и будив солонину, кōтру лїто искладовали у бōчкы. Тогды у хыжи быв подошōв. Векшынōв у углови хыжи стояла велика пец на у якӯй ґаздынї пекли хлїб, їсти варили на шпōрї. Звирьхы на пеци спали люде. Пӯд вызором стояла велика лада. На ньӯй были дві покрышкы де чидяль хранила цуря, звирьхы на ладї ся сидїло.

Из другого бōку, коло вызора, стояла шырока лавиця. Коло лавицї и коло лады стояв великый стӯл из великōв тяжкōв крышкōв. Крышка удперала ся и туда клали хлїб, молоко, роплянку, блюдята и диривляні ложкы.

23. марта 2020 |

29 рōкӯв Світовōму Конґресу Русинӯв

Мы мусиме заявити на цілый світ, што хочеме жити и розвивати ся!

Першый світовый конгрес русинув (СКР) пройшов 23–24 марта1991 року в Меджилаборцях на Пряшовщині. Його проведеня было иніційовано словацьков русинськов організаційов «Русиньска оброда на Словеньску» (РОС). Засновниками СКР виступили РОС, «Руска матка» з Югославії, «Стоваришеня лемків» з Польщі, «Карпаторусинськый научный центр» из США й Канады, Общество Карпатськых Русинув (ОКР) з Совєтського Союза.

За столом президії Першого світового конгресу русинув у Меджилаборцях засідали: член комітету Русинської оброди (РОС) й Рады Уряду СР про націоналны меншины и етнічны групы И. Бицко, председа РОС В. Турок-Гетеш, председа Карпато-русинського изглядателського центра в Ню-Джерсі П. Р. Магочий, голова Общества карпатськых русинув в Ужгороді В. Сочка-Боржавін, председа Стоваришіня лемків Польщі А. Копча й председа Руської Матки Л. Медєші.

За Статутом нововчиненого русинського альянсу было рішено проводити зобраня раз у два рокы. Журнал «Русин» мав слуговати, ги орган конгресу з учиненьом його интеррегіоналної редакційної рады.

22. марта 2020 |

Епідемії через антисанітарію – маларія 1934–1937 рōкӯв

Днись майважна проблема нилише у нас, ай и у вшиткого світа, пандимія хвороты Covid-19. По разнōму ї кличут и коронавірус, и усяко инак, айбо ото суть ни мінят. Вірус, котрый ся зародив у китайськōму Уханї, типирь ся прӯйшōв пō цілōму світу и заражат чим дальше, тым бӯльше чиляди.

За ōфіціальными даными, пōявив ся вӯн через антисанітарію, яка была на базарі, де продавали усячино, що китайці хōснувт на фрыштик и ōбід. А ото дуже разна звірка, гыды, рыба и инше. Передав ся вірус чōлōвікови выд літōчōї мыши, котра была приготовлена ци то у левишови, ци то у якӯйсь инчакӯй страві. И пак дальше пӯшло зараженя выд чōлōвіка до чōлōвіка.

Про коронавірус Covid-19 ни буду розписувати, бо усяды за нього гōвōрят тай пишут, та точно усї знавут симптомы тай методы, як ся сокотити. Тай уже, перебачте, лиш споминок за нього, вызыват у ня рвотнї рефлексы. Но хочу написати за ото, що, як я сам думаву, робит кажду страшну епідимію якōйсь хвороты – антисанітарію.

Заступник міністра охороны здōрōвля КНР, мав выступ, де говорив, ош исе ниу первый рас, на сякōму базарі, пōявлят ся вірус. Додав, ош там велика антисанітарія и китайська власть, мусит усіма силами старати ся закрыти на території КНР вшиткі пōдōбнї базары. Мушу додати, ош у случаї ипен сього нового корона вірусу, є ищи доста много усяких вирсїй пōявы, як біоатака США по Китаю, вірус «утік» из тайных лабораторій Уханї и так дале. Айбо я туй буду роззирати лише ōснōвну вирсїю.

12. марта 2020 |

Перепис людности Пудкарпатя – Межигӯрщина

Далша історична публікація Мигаля Чикивдї из циклу «Перепис людности Пудкарпатя». Читверта часть ōбсягує істōрію и статістику переписӯв обывательӯв Волового (Межигӯрського) відика у роках 1880–1941.

06. марта 2020 |

Перепис людности Пудкарпатя – Великоберезнянщина

Увидїла світ нова історична публікація Мигаля Чикивдї из циклу «Перепис людности Пудкарпатя». Ися часть є уже тритя и ōбсягує істōрію и статістику переписӯв обывательӯв Великоберезнянського відика у роках 1880–1941.

01. марта 2020 |

Зачаткы спōрту на Пудкарпатьови

Йсе є первый, уводный матеріал з серії текстӯв о карпаторусинськых атлетох и спортсменох, написаных чиськым спортивным істориком и публіціштōв Владіміром Запотоцькым дїля новинкы «Пудкарпатська Русь», котра выходить пӯд заступōв орґанізації «Клуб цімбōрӯв Пудкарпатськōї Руси» у Празї.

На зōрях спортивнōї істōрії
Лем зачатком юнія рōку 1919 ставуть ся зимлї Пудкарпатськōй' Руси частьōв новозаложеного штату – Чехословацькōй' републикы. Її армада походовала зимлями типир лем ōпущиными мадярськōв и, містами, румунськōв арміями. За динь, кōй на Пудкарпатьови зачало фунґовати чехословацькоє справництво мож означити 1. октōвбра. Спорт а спортсменӯв щи никус ни видко. Зимлї, а з ними й явный живот ся легдвы-легдвы виртавуть на нормалноє пасмо пӯсля Першōї світовōї вōйны и двох скорых пōсōбі идучых ōкупацій. Містна цівілна адміністрація має велику серенчу, ож на її чōло дали похоженого фахмана з Прагы – Яна Брейху. Майнавперед його цімборы а зимлякы будуть ті, тко запōчнуть розвой систематичного й структурованого спорту у Срібернōм’ крайови. Далша габа приплыву Чехӯв є задōкументована в споєню з менованьом бывшого кладенського шпана Антонїна Розсыпала віце-ґубернатором уже вцілōму офіціалнōй' частины зимиль републикы. Тогды видиме й перші назнакы й пробы о запоєня спорту до явного, каждоденного живота.

Ни буде то нараз, айбо проґрес за пару рōкӯв буде видко голым оком. Карпаторусинськый спорт буде писати нōві капітолы свōї істōрії, а з цілым шором имен ся стрітиме на майвышшых уровнях спортивных перемагань.

16. фебруара 2020 |

До 30-роча організації «Общество Карпатськых Русинов»

У кунци 80-х – на зачатку 90-х рокув минулого стороча в Радянському Союзі одбывали ся процесы перестройкы, гласности и демократизації. В Закарпатськуй области они были доста неоднозначныма й противоречивыма. Наперед йде ся про формованя діаметрално противоположных сосполно-політичных рокашув меже краян, котрі репрезентовали украйинськый націоналістичный и русинськый етнокултурный направленя.

Першоє поязано из формованьом Закарпатської обласної організації Товариства української мови імені Т. Шевченка, крайового товариства «Просвіта», осередка историко-просвітителської організації «Меморіал», регіоналных структур Української Гельсінської спілки, Народного Руху України и Української Республіканської партії.

Другоє направленя сосполно-політичної участи закарпатцюв у період демократизації поязовуть з вчиненьом 30 рокув тому Общества карпатськых русинув (дале – ОКР) и одродженя етноидентичности «русин», яка безапеляційно была ототожнена з украйинськым етносом комуністичнов владов СРСР щи задовго до вхоженя Подкарпатя до його состава.

Вартовало бы одмітити, што звіданя русинської етноидентифікації на Закарпатю было актуалізовано з проведеньом переписованя людности щи в януари 1989 року. Товды майже двадцять особностий настойовали на тому, штобы у графі націоналность в їх переписных листках было записано «русин», а не «украйинець». Меже них быв архітектор Ужгорода Михаил Томчаній, сын знамного писателя Михаила Томчанія, автора трилогії «Жменякы» (1964). Знаково, што до септембра 1989 рока проблема самобутности русинув нигде публічно не кивала ся, хотя в области одбывали ся многолюдні мітинги.

13. фебруара 2020 |

Буштинські плотогоны-бокораші

Наш карпаторусинськый край навхтема славився лісом якый усе быв возстребованый не лиш у мадярщині но і у другых Європейськых Державах.

Умісті із лісом у Європу поставлялася суль из нашых Мараморошськых копалинь, у оты часы такі поставкы раховалися май дешиві. Буштино мало дуже справне выгодне географічне положеня ще з зачатка XVII — столітя яке стало свого рода перевалочнов базов для транспортіровкы по Тисі дерева і соли далеко за межі краю, в мадярщину, у Вары, Солнок, Сеґед і Токай. У Буштині были два так звані портоші де кучкованый ліс скліповали у бокоры і готовили до сплаву по Тисі у мадярщину, пуслідньый бокор пушов по Тисі у далекому 1959 годі, і с того часу сплав прекратився повностьов.

Такі товарні склады — портоші были: Оден на Бинячовах почти под самов горов Варгедь, у приселку Бинячово были учинені склады – амбары для соли у якых подлаш быв выстеленый из плесканцю (выбуркованый річным каминьом), як указує документ (талмута) у 1792 годі соляна домінія у Ронеску уклала договор з мадярськым графом Телекі про передачу сиі ділянкы зимли ім на хоснованя, що было і вчинено, назывка Бинячово (Benishov) гий бы походит от имени одного заможного жида Бені якый мав ни мале слово перед Австромадярськов елітов, з часом назывався Бинячов, Бинячово, там же быв учиненый бовт із корчмов для потреб бокорашу, а другый портош быв не доходя Вышкувського моста, на мілери — ростоці за долинов деся всий і сортовав.

На Бинячовськум портоши кучковався тот ліс котрый сплавлявся по ріках Тиса і Тересва, а на мілери тот котрый ишов в основному ріков Теребльов.

10. фебруара 2020 |

Куруцькі вōйны

Востаниє 1516 рока пӯд проводом немеша Дьордя Дожа, котрый войсько хрестоносцюв-куруцӯв повюг не против туркӯв, ги плановало ся, а против свойых тутешньых землевласникӯв. Нитко товды не посмів и подумати же сесе было началом затяжных куруцькых воєн, котрі розтягнуть ся майже на 200 рокӯв (до 1711 року) и розорять Подкарпатя, принюсши його жытелям горе и збыткованя.

По розгромови турками мадярської армиї у 1526 рокови пӯд Могачом Мадярська держава перестала екзистовати. Магнат Я. Запольяйи на Ердели вчинив Семиградськоє князювство. Западні землі одойшли до Австриї, остаток териториї (вєдно из столицьōв) бывшого Мадярського королювства одойшов туркам.

Днешньоє Закарпатя оказало ся на гатарови буйок за територію межи Австрийōв и трансильванськыми князями. Мавучи дяку контрольовати йиї, трансильванцы, хоснувучи загоны найманцюв – куруцӯв и обперавучи ся на пуддержку туркӯв, пуднимали єдно востаниє за другым.

Первоє читавоє востаниє куруцӯв вчинило ся у 1672 рокови. Куруцька армія обєдинила ся в Партіумі, де розміщали ся много біженцюв, котрі найшли приют од религійного и політичеського переслідованя, трафункы котрого мали місто в Мадярщині. Они назвали себе exiled (утікачі). Куруцы были вооружені май булше пістолетами и легкыма шаблями. Йих тактика и стиль веденя войны были типичні про легку кавалерию. Фундамент вōйська чинили протестанты, недовольні габсбурзькōв контрреформацийōв, худобна знать (што держала ся за свої привилегиї, котрі габсбурзькый суд хотів позаберати) и воякӯв пригатарных замкӯв, уволеных австрійськыма генералами.

09. децембра 2019 |

Як на Подкарпатьови сіяли кōнōплї

Кōнōплі типирькы ни стрітиме дись на гōрōді. Їх уже ни сіє наша чилядь, убы ї хосновати так, ги хосновали ї давно наші прабабы. Пувім нарас, давно ї ни курили, (а може и курили) ни пōльзовали ся, ги наркотичным засобом, а сіяли іх, убы пак изробити ниткы на сорочкы и инше цуря. И для сиї ростины выділяли доста много зимли, бо они была тритя по важности пӯсля буль и кіндириці.

Важнōсть кōнōплі пӯдтверджуе и ото, ош давно у газетах и журналах фурт писали за ний статті. Така стаття є, например, у Великōму сельско-господарськōму калинендарю Подкарпатського общества наук за 1942 рӯк. И тоды ото было нормально и у другых частях Європы, бо ни знали тоды про єї наркотичні свōйства. Например, у Франції робили из ний сироп выд кашлю. Но а у нас, в Подкарпаті, робили ниткы для цуря.

Но як іх сіяла тоды наша чилядь? Як за ними позирала? Про ото и напишу. Буду ся спирати на слова професора Ивана Врабиля, котрый написав ряд статтів про сїльськое ґаздӯвство в Подкарпаті, а также на слова старōй чиляди, що ми дуже пōвно інформації розказали.

05. децембра 2019 |

Зима у русинськӯй хыжи

Зима – ôто ни лише сяткы, и файна природа дōвкола нас. У давнину зима нисла и проблему, бо холода были май виликі и треба было ся гріти. Тôму, коли жоны занимали ся кōнōплями и ткали, а люди тым часом фурт нарабляви из дрывами, убы было типло у хыжи.

Як правило, у малинькых хыжках быв лиш єден виликый шпор, на якōму варили істи и єден чôлôвік мӯг на ньому спōкӯйно спати. Муровали їх тоды из рōзумом, убы мош ся было удобно пōльзовати ним. И так вӯн давав типло цілӯй родині. Айбо ни лише родині…

Постилі спиціально робили из виликыми лабами, убы пӯд ними были ягнята и козята. И исе чиста правда! У хыжи были ґазда из ґаздыньов, їх діти, могла быти и їх старшина и вшитка мала худоба.

Ягнята, козята, кить было и тиля, усьо было у хыжи, бо у стайни бы ім было дуже студино. Жоны що жинут ся за євро мōдōв, лиш си исе приставлявут, та падут у оморок.

9. новембра 2019 |

Знамі америцькі Карпаторусины ІI.

Исе уже є другый за шором очерк про знаных людий из Карпато-Русинськōй діаспоры Америкы, які прославили себе и наш народ у разных сферах: ци ôто наука, музика, спорт и так дальше. Писати за сякых людий треба и мусай. Знайме їх и бирім пример, а май главное тямім, ош є у нас свōї славні люди усяды, даже и за окианом!

А май уважав сих людий, бо їх вӯтці и матери імігровали из Карпатськōй Руси, и тяжко робили у чужōму контининті май часто на шахтах и заводах, а ім удало ся добити ся вершин, тым самым прославити наш, Карпато-Русинськый народ. А май ми дуже приятно, ош лічно м знакомый из єдным из сих славных людий – Павлом Робертом Маґочійом, профессором, историком, ученым. Дуже ми было приятно мати из ним типлі бисіды и пôлучити выд нього книжкы из автографом.

7. новембра 2019 |

Василь Лізак – зеркало русинського ренесанса 20-40 рр. 20 стороча

У 2009 рокови днесь прощун бы замголовы Свалявської райрады Борис Русин, знавучи, што я из свойим бывшым учеником Иваном Козарьом роблю над исторійов Свалявщины, дав мені рукопис якогось Василя Лізака, напечатану на обычнуй печатнуй машинці. Борис Петрович, котрый быв твердым патріотом свого края, вповів: «Се тобі поможе».

Хоть, иппен, сеся фамилія гибы мелькала до того перед мойими очима, коли м перебирав шематизмы учителюв за чеськый період, айбы меже десятками фамилій учителюв народных школ района она якбы ся розмыла. Интерес до рукописа у мене май вырос, як им дознав ся, же Василь Лізак є дідом знамого у світі композитора Євгена Станковича.

Коли я перечитав сесі спомины, написані Лізаком лем про свойых дітий и внукув, то м увидів, же се типовый варіант сторочного одрізка Подкарпатської исторії, розказаный не ученым-изглядательом, а простым учительм народної школы, самым екземпляром дійства. Рукопис є образцьом вадь літописом народного житя, про котроє говорить сам літописець, котрый каждый вирьх ци шанц го одчув на свойой кожи.

Автор, котрый ся родив 25 октовбра 1884 року, розказує про свого діда Василя-йобагіона (кріпака) из села Лохово на Мукачовщині. Розказує про то, же після мадярської революції под час епідемії холеры дідик и бабка го повмерали, и отець го Василь вєдно из братом Иваном и сестров Марійов мусіли жебрачити. Дяк села Серенчовци (днесь Щасливоє) Бумбак забрав дітий до себе.

6. новембра 2019 |

Знамі америцькі Карпаторусины I.

Народ наш малый, айбо славный! Хōть кӯлько бід треба было нам пирижити, кӯлько тяжкых дōрӯг траплят ся нам типирь, айбо сокотит нас Бог, ни дасть нас згырити. Людности нашōй видит ся, ош нас мало, айбо ōто ни так! Наша чилядь истинно «золота» и славна ни лише дома, в Карпатськӯй Руси (Лемковина, Пряшӯвщина, Подкарпатя, Марамуреш), ай пō всьому світу.

Через тяжкі часы, у нашōму краю, ищи при Австро-Мадярщині, у Америку почали мігровати тисячі русинӯв. Посиляли ся май часто у штаті Пенсільванія. Там и образовала ся велика карпато-русинська діаспора. Діаспора подарила світови виликых людий, котрых мы файно знаеме, айбо парадокс у тōму, ош пошти вшиткі ни знавут, ош ōты люди мавут русинськое куріня.

Про тых Американськых Карпато-Русинӯв я и хōчу накурто написати. Для многых из нас, може буде и дрӯбный шок, ош дані люди мали мамку, авать няня русинськōй національности. Но нам исе знати треба, убы відіти и рōзуміти, ош мы ни другосōртні, и у нас є свōї люди, котрыми мош ся гордити!

3. новембра 2019 |

Істōрія віры Березникӯв – читайте у книгōвгици

Уд ниська у нашӯй книгōвници годни сьте найти нōву істōричну книгу Мигаля Чикивдї – «Істōрія віры Березникӯв», у кōтрӯй автор детално пописує істōрію березникӯвськōй' церквы.
Книжку читайте за удкликуваньом: Істōрія віры Березникӯв.

2. новембра 2019 |

Языковый перепис у Керецьках 1941 рōку

У Керецьках сього рōку была утворена обєднана громада. У єї состав, на данный момент, буде входити село Березникы. Ися нова адміністративна єдиниця дуже ми нагадала Керечанськый ōкружный нотаріат при Подкарпатськӯй Теритōрії Мадярщины, котра исновала уд 1939 рōку. Тоды, ги громада, нотаріат обєднōвав два села из центром у Керецьках, а у Березниках назначав ся староста.

У Подкарпатськӯй Теритōрії, у 1941 рōці, были проведині разні переписы, єден из них и языковый. Результаты, у селі Керецькы, гōнні сте прочитати самі.

Kereczke (Керецькы)
Вшитко людности (станом на 1941 рӯк) – 3311 чōлōвік

Мадярська – 163
Німицька – 44
Словацька – 6
Румунська – 3
Русинська – 3 144
Ідіш – 326
Іврит – 1
Анґліська – 7
Чеська – 29
француська – 6
Руська – 3

Другі языкы – 4

20. октōвбра 2019 |

Епідемія корелы у Сваляві 1913 рōку

Перед зачатком Великōй мировōй войны, у Сваляві и у ближайшых населенных пунктах, стала ся вилика епідимія корелы. Прийшла ōта проблема в подкарпатськый город из Галичины. До слова, доста пōвно проблем, як давно приходило, так и типирь приходит, в Подкарпаття, именно из-за перевала. Исе вшиткым на замітку.

Подкарпатя было выдсталым риґіоном, де пошти ни было рōзвōю мидицины, тōму ніщо ся чудовати, ош нашым крайом фурт проходили епідимії, и они мали дуже страшні последсвія. Я уже писав, про хвороты Дōвжанського ōкругу Мараморошського кōмітату. Тоды были пōвмирали дисяткы беризнян и керечан, а по вшиткых селах ōкругу число жертв доходило повер сотнї. Про Свалявську епідимію активно писали у государственных газетах. Май бӯльше статтїв было написано у мадярськӯй газиті «Szamos» за септембер 1913 рōку. Мусай признати, ош исе дуже интерисні статі, де хōть накурто, айбо дуже інформативно усьо ся подавало.

6. октōвбра 2019 |

Русины у чеськословацькӯй леґії

75 рокув тому, 6-го октовбра 1944 рока, перші чеськословацькі воякы вступили на територію свої отцюзнины. Вєдно из Червенов армійов они побідили німцьов у знамуй битві за перевал Дукля на польсько-словацькому гатарі.

У составі чеськословацькоі легії войовали за дакотрыма изгляданями од 7 до 14 тисяч подкарпатськых русинув и їх участь у битві, ги и у вшыткых бойовых дійствах и вшыткому воєному путьови легії, была май важнов.

По окупації Чехословакії нацистськов Німечинов у марті 1939 рока много бывшых воякув розформірованої окупантами чеськословацької армії пушли за гатар. Из іх числа в марті 1939 рока в Польшы зачало ся формірованя Чеськословацької легії. Число ї становило 900 воякув, она розміщала ся в Кракові, Львові и иншакых варишах на востоці Польшы. На вооруженії легії было всього 12 машінгерув и 50 пушок (легія канонув не мала и валовшнов про войну не была).

По нападови німцюв на Польшу у септембрі 1939 рока легія одойшла до восточного гатара державы. По нападови совецькых войськ части легії 18 септембра 1939 рока оказали ся на окуповануй русськыма войськами території и без опора склали оружіє. Особый состав легії быв обявленый интернованыма особами и перебывав у окремых лагерях. Штодо їх подальшої судьбы, сталінськый уряд не мав ясної позиції и через се, безувно, розрахововав на то, што проблема чеськословацькых воякув рішить ся сама собов.