іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

15 Януар '21

19. януара 2021 |

Руснацькый сохташ – Вōдōщі

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний… обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Се сято припадать на 19 януара. Оно має дакулко назв: Водощі, Богоявленя, а такой день Хрещеня Исуса Христа. Оно суто християнськоє, приуроченоє хрещеню Исуса Христа в ріци Иордань Иоаном Предтечов. Пузніше од сього сята зародила ся така обрядово-сохташна тра­диція, як осячованя самої воды.

Воду сятили як у церкви, так и на ріци (озері). До церквы несли воду у судинах, прикрашеных пучками сухоцвіта. На ріци, кедь быв лед, робили проруб (ополонку) у виді хреста. Йшли туды процесійов, несучи перед собою павісы. Десь по селах, коли сяще­нник приступав до осяченя воды в ріци, под ногы му стелили маціцько соло­мы. Казали: кедь з сьої соломы взяти дакулко стеблин и подстелити квочцив гніздо - курчата добре проклюнуть ся и «так будуть коло квочки топтати ся, як челядь коло проруба из сяченою водою».

Посячену воду набирали в судину инесли по хыжах. Она не портила ся и, за сохташом, мала цілющі йчаровалні свойства. Нив кропили обыстя й усіх домашньых. Кропили такой и живность, «абы худоба слухала ся, добре множила ся й файно росла!» Дакулко цяток сяченої воды додавали й у пойло, «абыхудобыхворота не ймала ся, и бы розмножала ся».Кроме того, каждый старав ся пригубити з тої сяченої воды: дівкы - штобы быти красныма, хлопці - моцныма, смілыма, бетежні - штобы выздоровіти, сердиті - подобрішати, а всі вєдно - штобы сповнити ся любови єдно до другого й до рудної земли.

18. януара 2021 |

Руснацькый сохташ – Бабин вичур

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний… обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Тот, тко честує свуй край, свої коріння, з радостьов тямить про «Бабин вечур» (18. януара) – сохташ, котрый образно розкрывать духовный світ нашых предкув у їх буденных и сятковых зимовых загурах.

Народна мудрость научає: «Бабин вечур рук кончать, а новый зачинать». Се поправді так, бо вун заперать собов цикл руздвяно-новоручных сят. Людьом хотіло ся провести межу, подяковати Всевышньому за щедрость тих праздничных днюв и з честьов одзначити проводи Коляд, новоручных щедровань, што колись (за часув язычництва) складали єдно цілноє сохташноє дійство, поязаноє з «рожденьом сонця» – зачатком нового газдувського рока.

Часто «Бабин вечур» называвуть щи Передвечурьом сята Богоявленя. В сесю нуч, за сохташом, небо розтворять ся так, ги у Сятвечур. Установлять ся зязок меже сущыма на землі и на небі. Перед Руздвом Бог-Творець через Сятого Духа сповіщав про земноє рожденя свого Сына – Исуса Христа, теперь же сповіщає – про його хрещеня.

13. януара 2021 |

Руснацькый сохташ – Щедрый вичур

Щедрый вечур – се переддень старого Нового рока, вун припа­дать на именинноє сято Меланкы (13 януара). А Щедрым называ­вуть го тому, бо, на одміну од пусного Сятвечора, туй майже вшиткоє їдіня порзноє (мнясноє). Од Сятвечора лишавуть ся лем єден хліб-карачун з свічков посередині й бобалькы. Обоязковым было и горнятко з медом. Каждый з домашньых при вечері вмочовав у мед свою скибочку хліба й їв, «абы у родині не было вады (сважаня)», бы говорили ся «лем файні, ласкаві слова». Дагде матері мочили палець у фінджя з медом и роби­ли дівчаткам хрещикы на чолі, приказовучи: «Абы тя так любили, як пчолы мед!»

Газдыні в сесь день мастили пецы по хыжах. Робили се, штобы нитко не нарікав: «Погана ґаздыня, раз пец не змастила, не припарадила». А «припаражовали» тому, бо, за сохташом, пец (символ ґаздыні Ме­ланкы), котра на старый Новый рук оддає ся за Василя, йде з ним у свальбовый танець. Сидіти ци спати на пецови на Меланку не позволяло ся, «абы не тяж­ко пецови на своюй свальбі танцьовати». Десь щи клали на пец тайстру з овсом, штобы было «чим конюв нагодовати, як пец рушить на бричці з Ва­сильом гуляти!»

За переказами, небо на Меланку попувночи ся отворить так, ги й на Сятвечур, и мож зага­довати од Бога вшитко, што ся забагне. Віровали, же вода перечинить ся у вино, камінь – у хліб, а глина – в мед.

По даякых верховинськых селах молодеж у сесь день рокашила ся и ходила щедровати. Ще­дровати – означало жадати, вінчовати. Пощедровавши, мож было й коля­довати, лем не нарубы! Прибирали ся: под Орача з чепігами в руках, Бойтаря з кербачом, Сівача з сівнов тайстров через плече, Газдыню з Козов, яку та вела за мотуз.