іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув

#09 Юлій '20

28. юлія 2020 |

Иван Фірцак – як Карпаторусин став майсилным чилядником світу

Віновано 121. рӯчници Ивана Фірцака

У дітвацькі рокы у моюй сімї меже немногыма книжками, котрі м товды перечитав по дакӯлко раз, была и повість Антона Копинця «Кротон». Сеся книжка мала особу честь у мене. Вже од малюнка на укладци, де красовав ся образчик силака-културиста, котрый держить в руках дві великі кулі, аж дух сперало: хотіло ся быти такым, ги вӯн. На тот час не знав им, што означає слово «бестселер», айбо «Кротон» А.Копинця быв настоящым бестселером: авантюрным шедевром, не хужым ги «Три мушкетьоры» А.Дюма ци «Тарзан» Е Берроузу.

Мене такой шоковала рӯдность нам, корінным подкарпатцям, описаного у повісті Копинця: герой – русин, и мӯй нянько видів го на свої очи. Не раз розказовав ми, што Кротон выступав из цирковōв програмōву нашому селови Павлово. Така близость до «художнього образа», його прототипа, не могла не чудовати сілського дітвака, котрый знав, што книжні герої десь там, далеко, но нияк не можуть быти меже нами…

На днесь про Фірцака-Кротона чули многі и не лем на Подкарпатю. У 2012 рокови на Кийовськӯй кіностудії имени А. Довженка зняли про нього діточый філм «Иван Сила» (режисер філму — Віктор Андрієнко). Головну роль у філмі зограв чемпіон Украйины, штангіст Дмитро Халаджі. Бюджет філму становив 16 мільйонӯв гривень, а появив ся вӯн у прокаті в септембрі 2013 року.

24. юлія 2020 |

Королево желізничарськоє – істōрія рōзвōю Королева | часть І.

Справдішнїм презентаційним образом теперішнього Королева треба признати аж ніяк не королевський замок тай имак не колоритных циганок, як гадают многі прийшляцькі туристы. Королево стало унікальным дякуючи желізниці, яка сформовала його у типирішньому виді робочого селища, вдыхнула у нього інженерно-технічну менталіту, зробила економічным центром ушиткої Затисянщины.

Старт перетвореню типового бідного угочанського села на динамічно розвинутый населений пункт стався у 1868 годі, коли мадярськый уряд створив акціонерну державну залізничну компанію МÁV - Magyar Államvasutak, єдным з пудрозділув котрої стала компанія Мадярська Сіверно-Виходова желізниця (Magyar Északkeleti Vasút (MÉKV)). Зобравши в ракаш ресурсы приватных інвесторув, дирекція компанії розвернула строительство желізных дорог у карпатському регіоні высокыма темпами.

Адміністративно лінію Королево – Берегово-Батєво запустили у новембрі 1869 года из стандартным європейськым штреком ширинов 1435 мм. Коло Текова меже Королевом і Севлюшом на Тисі поклали основный и заплавный мосты, а магістральный деревляний муст учинили до літа 1872 года. Желізничный рух начався 16 юнія 1872 года споїньом Сатмарнейметі- Буштьогаза (теперішні Сату-Маре – Буштино), сполучивши Центральну Мадярщину из Мараморошом, а потому через Рахово-Коломыю и з Буковинов. 24 октовбра сього же года запустили рух у смері Королево –Чоп.

Такым образом, Королево стало важным желізничным узлом, де сточилися дві лінії Дебрецен – Буштино (Мадярщина – Буковина) и Королево – Сатмар (на Румунію и Сербію). Забігаючи наперед, уповім, ож у часы Студеної войны НАТО плановало атаковати на Пудкарпатю атомными ударами три цілі: Чоп, Мукачево, Королево, бо так паралізовалися желізничні комунікації СРСР из Центральнов Європов. Королівчани на тот момент мали ся прятати у винных подвалах пуд Замковов горов. Стали бы там ушиткі. До слова, за Масарика чехы зробили капітальноє бомбоукрытя за штреками коло стадіона, типирь затопленоє грунтовими водами.

12. юлія 2020 |

«Кедь на Петра дощ иде – файна днина жнива жде» – русинськый сохташ на Петра

Про «петрувські передньовкы» и другый сохташ у книзі Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»

Мудрый, благый наш народ. З давньых давен ун позурно изглядав явища природы: поры рока, восток и запад сонця, фазы місяця, шорованя дня й ночи, тепла й студени, засухы й повіни тд. Примічав тоты ци инши типові ознакы, властиві сьым явищам, ушорьовав їх, роблячи одповідні выводы на будучноє. Набытый опит передавав из поколіня в поколіня, вміло примінявучи го у повсякденному житі. Так формовав ся простонародный календарь сохташных повірюв и порад - на каждый місяць, тыждень ци день.

Не є иншакым и день сятых апостолув Петра и Павла, якый припадать на першу половку юлія. Юлій, за народным вызначеньом, - «середина літа й року», а сято Петра и Павла - переддень жнив. Направду, лем минуло літньоє сонцестояня (22. юнія), именнов в сю пору, в юлію, літо в розпалі, дны - майдовші, сонце - майгарячьоє, як сохтувуть казати, «пече, аж масть из пупа тече». А земля набыла свого майвысшого розквіта - вшитко врунить ся зеленьов, пахне медом. По садах дозрівавуть вышні, черешні, аґрус, малина, туй-там и сливы й груші-петрувкы; на загородах яжуть ся овочі: вогуркы, парадичкы, кабачкы, капуста, каралаба, а в полі пышно кучерявить ся горох, киндириця-мелай, кромплі, сонячник, чекавучи на другоє копаня.

06. юлія 2020 |

«На Ивана вода пяна» – русинськый сохташ на Ивандинь

Ивангля - широкознамоє як релігійноє, так и світськоє обрядово-сохташноє сято. На Украйині його щи называвуть Купалами, а у нас, на Закарпатю - Русальом. Припадать оно на 7 юлія (за новым стильом) и приурочує ся до дня рожденя Иоана Предтечі - пророка и Хрестителя Иисуса Христа. Православні и греко-католикы не роблять у сесь день, зато нащивлявуть церьков, де одбывавуть ся сяткові богослужіня и звучать урочисті молитвы на ознаменованя сятого Иоана. Кроме того, сященникы у свойих проповідьох знакомлять вірникув з його житьом, проповідницьков діятелностьов до и по хрещеню ним Сына Божого - Иисуса Христа в ріци Иордан, розказовуть про його трагічну смерть через «усікновеніє главы».

Айбо Ивангля, за церковным сохташом, - не лем сято рожденя Иоана Хрестителя, но й именинноє сято усіх Иванув. Є повіря: якого йменьом сятого нарекли челядника, то тот є духовным Ангелом Хранительом, сокотить од злых сил и вшилякых напастьов. И кедь церква сяткує рожденя ци именины сього сятого, то урочистости на його честь (на його світлу памнять) поширьовуть ся и на тых людий, які носили, вадь носять його имня. У даному трафунку - на Йванув як померлых, так и живущых на земли. И по родинах, де є Иваны, гостинно одзначавуть ся в сесь день їх именины.

Сяткувучи народины Иоана Хрестителя, не всі, безунь, знавуть, што збіг сесь день у часі з язычницькым сятом Ивана Купала, што в основі його світської обрядовости всокотило ся щи й днесь фест елементув первісної купалської сохташности. Нагадаєме: Купала, согласно з міфологійов, - давньословянськый бог, другый після Велеса и третьый по Перунови. Його раховали покровительом земных плодув и косиць, які ун сокотив од бурь и вітру. А борьба за врожай и страх перед нерозгаданыма явищами природы здавна волновали челядника. Тож и купалськоє сято на зачатку мало чотко окреслені календарно-газдувські признакы. Приурочувалося оно до літнього сонцестояня - майдовгого дня в роци, а такым дньом наші предкы раховали 24 юнія (за юліанськым календарьом) вадь 7 юлія (за григоріанськым календарьом, новый стиль), коли, за народныма вірованями, «*сонце з літа навертає на зиму*». Люде сятковали завершеня посівных робут, и, так як спереду - гарячоє літо, з бурями, громами, посухов, обертали свої надії на будучный урожай. Айбо тот, за тогочасным переконаньом, залежав не лем од родючости земли, но й од вшилякых добрых й злых божеств, духув, што мали вплив на явища природы. Тому добрых божеств и духув величали піснями и танцями, подносячи їм дары, и просили за се врожайної хвилі й защиты нив од стихії, а злых (вшілякі нечисті силы) проганяли з обысть и полюв, вдавучи ся до ворожбы, примывок и заклинань. З сьым была поязана вся обрядовость Купал.

01. юлія 2020 |

Про кодифікацію русинського языка Пудкарпатя

Наші недругы–русинофобы, твердят, ош нас, русинÿв ниє, мы - украинці а язык наш лиш діалект украинського, тому и не кодифікованый. Айно, наш русинськый язык (а не діалект!) ищи усе не кодифікованый.

Кодифікація языка трактуєся лінгвістами, як нормалізація – установка языковых норм (граматичных, синтаксичных морфологичных, словообразовательных, орфоепичных, лексичных), приведеня їх у систему и закріпленя у граматиці, правописі, словарях.

Мы ни задарь много говориме про кодифікацію. Кодифікація свойыми результатными документами – граматикôв, правописом, словарями покладе основы для твореня и розвитку літературного языка, покÿнчит из анархійôв у языкови,коли каждый говорит и пише як му ся хоче.

Значит кодифікованый язык ото такый, котрый має, приняті обществом образованых людий тай народом, граматику, орфографію тай орфоепію – результатні документы кодифікації.