За щастливого худобняка и нищастливого пана

Жыв си раз бідный чōлōвік. Ниґда ся нинашо ни чажкав, вшыткым выгажав, ниправды ни крыв. Айбо як бы вӯн ни робив, як ся ни снажив, а з худобства ся убрати ни валōвшен быв.

Жыв худобняк у великӯй хыжи, а над ним – богатый пан. Дїти мав много, а жона му умерла.

Кōй вичорами бідак робив дашто у хыжи, любив из дїтьми си заспӯвати спӯванкы, кōтрі пак цирьчали по цїлӯй хыжи.
Чилядь радовала ся спӯванкам, лем багатого пана ōни нервозили. Тōму прийшōв быв раз пан ид худобнякови и звідать ся:
– Ты, бідаку, кӯлько маєш дїти?
– Девятеро.
– Дай ми єдного дьитвака, а я ти много гроши дам. Легше ти буде їх прокормити, а тōму, што го узьму, пӯдло ни буде.

Раз хōтїв бідняк дати дьитину, айбо пак передумав. Вшиткых любив єднако, низким ся ни хōтїв розлучати.

Єдного вӯн любив за усиловнӯсть у рōбōтї, другого – за веселый норов, тритього – за шікōвнӯсть, четвертого – за то, же спӯвав, девятого – за то, же уріс без матери.

Пак ся сам дома позвідав, ци ни хōче датко пӯйти з домōв ид панови, на колачі и другоє добро. Айбо нитко ни мав дяку дōмӯвство ōпущати.

Кōй то бідняк увидїв, ревати уд радости зачав. Увидїв то и багатый пан, тай упōвів:
– Дōбрї, я вам итак много гроши дам, лем ни спӯвайте поночи.

Дав бідак соглас на то, бо ни видїв вӯн щи тӯлько гроши, ги кōй пан принюс и усыпав на стӯл.

Айбо устиг пан пӯйти, дьитвак узяв и заспӯвав. Та так му душа спӯвала, же бідакови ся уд радости серце май скоро забило. Узяв вӯн ті грōші и уднюс назад панови.

И дале си вшыткі жыли у тяжкӯй рōбōтї, айбо радӯсти и честованю.

Далші казкы