іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
Доброє дїло про люди, авадь “Сященик-квартірант”
31. марта 2020

Доброє дїло про люди, авадь “Сященик-квартірант”

Днишньый допис, што го типирька читаете, є про мене дуже важным по двом причинам: запершōй того, што хōснуву типирька новый, мало май простый сістем на писаня свōй фонетикы, обы ся ай вам май легко читало; задругōй того, ож хōчу розказати гістōрію свōй родины, гістōрію за вто, як наша чилядь єдно другōму помагала.

Но та што? Пӯшли сьме!

Родинна подобенка Лыжичкӯв: Йосиф, Поланя тай йих троє дїти (выд май великого) Иван, Мигаль тай Митьо.

На образчікови высше можете видїти мойих дїдика тай бабку, йих трьох дїти, мойих стрыйӯв. Мӯй нянько, Василь, помежи ними быв самый молодый, на сьōму фото його щи ни є, вӯн ся пак родит чириз пару рōкӯв по сьӯй фōтцї. Они ся попаровали поспереґ нашōй старōй хыжи, кōтру я вже тоже ни застав. На тōму містови пак ся клала друга хыжа, в котрӯй типирька аж до дниська живе мӯй стрый Мигаль.

Айбо типирька гістōрія даже ни за них, а за єдного сященика-василіяна.

У 50-х рокох кōмуністічна власть хōтїла даяк закрыти монастырь у Імстичōві, котрый ся тōму старав противити. Настоятильом сього монастыря быв єромонах-василіянин Петро Котович, котрый попиля того написав щи доста много моралных пōучинь, гикōй “Пяницям на закуску”, “Погарчик для тверезых” (ōбадва 1925р) тай много далшых. Кōмуністічна власть зачала на тōму самōму дарабови земли, што быв монастырськый, стройити шкōлу-інтернат про дїти-кōвдōшӯв, обы даяк вытручати сященикӯв гет, сам храм тай кōрпусы передали были на ґаздӯвськое хоснованя жительōви Імстичова М.І. Зейканови. У апрільōви 1950 храмови “стали на шию”, закрыли. Всїх сященикӯв авадь позаперали у тюрьмы, авадь заставили “мōвчати”.

Імстичōвськый монастырь, подобенкы 1930. рōку

Дале хōчу розказати за єдного з тых сященикӯв, котрого звали Сидор Сабелко. Як ми розказовав стрый, сись сященик раз служив у Мукачові, ни дуже тямит в якōму иппен монастырьови, а пак нараз по вōйнї ся перебрав у Імстичово. Бōгужаль ниякōй фоткы сього чилядника ни я, ни моа родина ни маеме, так як вӯн вызирав знати ни будеме. Мōі дїдик з бабкōв взяли го ид сōбі жити. Иппен як ся они з ним зкапчали, як ся найшли — я ни знаву, айбо факт, ож узяли го, а жив з ними у єднӯй хыжи, кōтру годни сьте видїти на образчікови гинде згōрӯв. Мали там сїны тай дві хыжі: у єднӯй быв вӯн, а в другӯй Лыжичкы. Про Сабелка исе была дуже ипна варіанта, никавучи на тото, як учинили з другыми його “колеґами”. Вӯн робив в Кушници на пілорамі, што вырабляла дощкы, рейкы, брусы тай далші детайлы на миблї. Його робота была точити пілы — пілоправ. Раз на тыжджинь вӯн мусїв ити ся пригласити в сільраду, ож туй є, ож никуды ни утїк. Быв контролованый, мусїв за ся казати, а ни смів вести службу бōжу. Така у нього была “каторга”. Быв у кōмуністичнōй власти пуд перстом.

Ясно ож жити из такōй роботы му ни выходило, та пак кажджый динь, пӯсля тōй роботы, вӯн щи у нас чинив усяку остолощину, а майбӯльш — постилї. Мамка каже, ож тота стара рїзьблена лада, што ї маеме на пōдї, та чинена иппен сим Сабелком. Помалы ріхтовав усячино а мав за што істи.

Попиля того, як ми розказовала мамка, Сидор бавив ми нянька, бо тот быв у тоты рокы якраз самый меншый, мав лиш пару рōкӯв, а дуже го бавило нарабляти з тым матаржиньом, што там сись “квартірант” мав. Гикōй ми пудтвердили мōі старші, быв у них єден раз даякый такый фіґлярськый діалоґ:
Васильку, кōй умру, та ися вся серсама пак буде твоа.
Йōй як добре! Та умирайте уже!

Фіґлї-фіґлями, а мӯй нянько из Сабелком ся мав дōбрї.

Уже пак пōтōму, ни мōжу точно май пōвісти чириз кӯлько рōкӯв, дїдо Лыжичко байловав стройити нōву хыжу, бо у сьӯй было вже доста тїсно, дїточкы выгучали, дай Боже кажджōму! Сабелко ся яв з дїдом договарьовати, ож вӯн бы помагав стройити хыжу, а на выдплату абы мав си єдну малиньку хыжку (комнатку), де бы были ōкримі двирї, обы ни мішав другым. Дїдо Йосиф на исе уже ни пӯшōв, попросив Сидора, обы си глядав другое місто.

Нова хыжа, де вырастав автор. Злїва ся виднїє хыжа стрыя Мигаля, што стойит на містови старōй', де жыв Сидор Сабелко.

Сященик сам быв родом из Лазӯв, Воловеччина, из верховины. Иппен туды ся пак вернув из Кушницї до якыхись свойих родакӯв. Точно знаву, ож мӯй нянько раз ид ньōму ходив у гōстї. А пак другый раз уже из дїдом Лыжичком были там, як го уже загрїбали у зимлю.

Сися курта пōвідка была про вас, обы вам нагадати, ож у тяжкі часы люди байлувут єдно другōму помагати. Я ниґды шуга амена ни чув за Сабелка, закидь ми вчора мамка исе ни розказала. Туй маеме добрый приклад людськōй доброты, бо Лыжичкы были в субōтї, а Сабелко быв католиком. Люди инчакых конфисїй єдно другōму помагали, чистовали ся, у малинькӯй хыжцї ся уживали. А наєдно маву файну споминку за свōу родину тай йих дōбрї дїлы.

Ни утрачайте шансу, позвідайте ся мамку з няньком, тко йих бавив, кōй были дїтваками. Будьте здōрōві, майте ся!

Читайте авторӯв блоґ на Medium и пӯдписуйте ся на YouTube.

Мигаль Кушницькый