Днишньоє інтервю є якраз из єдным из такых молодых люди – автор ютуб-канала Lemkowithhistory Старік Поллок.

У сесь день треба пуйти у церьков и ся помолити перед образом архистратига Михаила, просячи го помочи од лукавого и темных сил.

Важным сохташом сята Собору архистратига Михаила є помоч бідным и нужденным. Сесь день – файный трафунок, абы ся помирити з тым, з ким челядник ся позважав. На Михайля принято ходити в гості у села, де церква названа на честь архангела Михаила. Там накривавуть щедрі столы з вшилякых мнясных їств, бо цілком скоро зачинать ся 40-денный Руздвяный пуст. Тому в Михайлув день треба файно наїсти ся перед постным заказом, бы ся пак не лакомити. До стола кличуть гостюв, бо, за сохташом - фест гостюв на Михайля пророкувуть газдам заможный слідуючый рук.

Паровозы потребовали много угля, його возили из шахт Сілезького краю (поділений зараз меже Польщов и Чехійов). Из чеської части (район Остравы) высококалорійноє угля возили и за чехословацької республікы, а з польської (район Вроцлава) щи й за руськых. Старші люди памнятают, як из топливного склада у догазовиы період любили брати « польськоє угля», бо файно горіло в шпорі. Советська власть переорієнтовала локомотивный парк на угля донецькоє, пак на мазут, ліквідовавши такым образом професію кочегара. Ото была тяжка, хоть и плачена робота – за єден рейс Королево-Солотвино и назад челядник мав великов лопатов-шуфльов переметати до 10 тон угля.

Старі кочегарі жалілися на совіцькоє угля, ож много шлаку мусай было умітовати з паровозної топкы. Сілезьким угльом свого часу Королево поділилося из Севлюськов електростанційов, запущенов у 1907 годі. Завто пак удтіть мали електрику.

Они вчинили ся організовано по всюй території Пӯдкарпатя майже в каждому великому и середньому селі. Типовым приміром такої дружины може быти організація добровольных гасичӯв у Сторожници (товды Йоврі) пиля Ужгорода. Така організація формовала ся за приміром державної пожарної службы. На Ужгородщині особої популарности ся система набыла на зачатку 1930-х рокӯв, коли вчинили ся бригады в Холмоку, Великӯй Доброні, другых селах. Через се и у Йоврі «Дружина добровольных гасичӯв» была офіційно зарегістрована в 1931 роцi. Она чудовала свойōв структурōв и дисциплінōв. До єї состава входило близь двадцять-тридцять членӯв. Гасичі регуларно проводили спеціалні занятя, польовый вышкол, де одшліфововали уміня нараз и ефективно реаговати на опасность и уміло вести ся у минуты опасности. Исе робило ся на крайови села, на окремо одведенӯй про се полянци. У централнӯй части села находила ся спецхыжа, де сокотила ся «пожарна кочія». Се быв спеціалный пристрой про гасіня огню на двох великых металічных колесах. Вӯн приводив ся в двиганя вручну. Всі члены дружины обезпечовали ся єднакыма біціглями и спецреманентом.

Кроме того, дружинникы мали свою уніформу (каждоденну и неділяшню). Організаційōв керовав командир. Йому помагали двоє-троє помочникӯв. Каждый член такої бригады мав чотко вызначені функції. До рокаша дружины входили такой звуковый сигналник, рядові пожарникы, рокаш медицинської помӯчи. За проявленоє мужество при пожарах они награждали ся місным урядом. Організаційну структуру дружины файно поповньовав духовый оркестр. Єдным из основателюв и многорӯчным керовником дружины у селі быв місный учитель Андрій Міньо.