rueпортал словник ґазета ґраматика

«Чудо Сятого Николая» – Руснацькый сохташ на Микулы

«Чудо Сятого Николая» – Руснацькый сохташ на Микулы

Матеріал Юрія Шиповича за сохташ Карпаторусинӯв на Сятого Николая, вадь по-нарōднōму – Микулы. Другі публікації на тему сохташа годни сьте прочитати за ōдкликованьом – Сохташ

Всокоченый правопис автора

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний…обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Творити дітьом «чудо» – характерный признак простонародного воспитаня. Сесь признак з давньых часув закладеный в основу многых нашых обрядово-сохташных традицій, што приурочовали ся до вшилякых церковно-родинных сят. Май такых, як именины, Руздво, Новый рук, Великдень и другі. Та ци не єдным из майчеканых дітворов сят быв день Николая.

Сято Николая, як говорять на Подкарпатю, – суто христи­янськоє именинноє сято, што передує руздвяно-новоручным сяткам. Припа­дає оно на 6 децембра (у католикув) и на 19 децембра (у греко-католикув й право­славных). Прийнято оно церквою (а пузніше й усім народом) з цільов утвер­дженя й пошыреня таких цїх християнської морали, як людяность, добро­чинность, милосердя.

Готовили ся до сята Николая всі. Особо – діточкы й школська молодеж. Подпоровали сьому церьков, школа й сама старшина. Священникы з казательниць у церк­ви ци то по класах на уроках Закона Божого обшырно розказовали про «житіє» сятого Николая: якый вун быв добрый, як любив дітий и тямив про бід­ных не лем ласкавым словом, а й матеріално; як вірив у торжество до­бра й каждому заслаблому подавав руку подпоры. Кроме того, сятый Миколай – чудотворець нигда не являв ся з порожньыма руками, вун фурт мав при собі чаровну тайстру з подарками. Якых лем подаркув там не было! Всім достава­ло. И тко быв добрый, послушный – никого не забыв обдаровати. Тому казали: «Сятый Николай не обойде ани єдну хыжу, обдарує кажду дьитину!».

Вчителі такой не лишали ся збоку. На примірі жытя сятого Николая розясньовали понятя доброчинности, взаємопомочи, й порядности. Розучовали из школашами сяткові дійства. Участь у них брали ушыткы діти. Декламовали стихы, гули, танцьовали, співали хором, ставили невеличкі драматичні сценкы. На подпору вчителям выдавав ся спеціалный репертуар – готові сценарії й невеличкі пєсы. Печатали ся они як у журналах, так и окремыма книжечками з серії «Школська бібліоте­ка». Доста ефективно в сесь бук робили тутешні драматургы М.Баланчук («Святий отець Николай»), М.Долгош («О кто-кто Николая любить»), Н.Булеца («Святий отець Николай межи дітьми»), С.Черкасенко («Ой, хто-хто Николая любить»), О.Сливка («Святий Николай»), М.Шиллер («В ночь святого Николая») и др.

Порадовати ся вєдно з дітьми у день сятого Николая приходила до школы й старшина. И дружно подспівовали:

Ой, тко-тко Николая любить,
Ой, тко-тко Николаю служить, Тому сятый Николай
На всякый час помагай,
Николай, Николай!

А діточкы, што май любили солодкоє, не здержовали ся, штобы в кунци не додати од себе: «Николай, цукру дай!»

Кроме школы, приносив Николай подаркы й до кажду хыжу. – Варуйте ся, бо Николай ушытко видить, – застерігала старшина свойих шіковных коравых нащадкув перед сятом. – Будете злі, не принесе цукор, лем бігарь…

Спомин про бігарь насторожовав, заставляв дітвакув задумовати ся над свойов поведінков. И они стара­ли ся не грішити, быти чесныма й послушныма, воспитаныма й доброзыч­ливыма, жебы заслужити честь од сято­го Николая. Тим булше, што у нього было дві книгы – біла й чорна, куда його помоч­никы (ангеликы) записовали всі наші добрі й пудлі поступкы. А вже од того, кулко и якых записув набирало ся майбул­ше, такым мав быти й будучный подарок. Треба вповісти, што тоты «бігарі» не были обычным пру­тьом. Се быв пучок из дакулкох посріблених прутув, переязаных пофарбленым пантеликом. Разных форм и розмірув – на выбор. Продавали ся они, як й иншакі дітські подаркы, у варишськых бовтах. Там, як ся виділо дітворі, Николай й чортик беруть подаркы у свої тайстры, жебы потому рознести по хыжах. И діти додержовали ся правил доброчинности.

Штодо самых подаркув, то се были, ги правило, цукры, чоколада, лизала, горішкы, школськоє причандаля (портфелі, церузы, зошиты, книжечкы), дітські играшкы й тд.

Даровати на Николая мониста и другі парады, шатя вадь хтось на газдувство – не практиковалось. Воліли робити се под руздвяну ялинку. И «при­носив» їх товды вже не Николай, а новонародженый Исус ци анге­лы. А на Николая – хиба што дако­ли, и то лем на селі. Чому? Бо на селах ялинка рідко, де ся вста­новльовала. Она не была поширена меже простов челядьов. Трафляла ся лем у роди­нах сілської інтелігенції: вчи­телюв, нотарюв, сященникув и другых урядовцюв, які ся тягли за варишськов знатьо. До того же селяне рідко наживляли вариш. Коли же йшли, то вже запасали ся усім необходимым наперед. Тому й купо­вали собі й дітьом необходимости: ширінкы, чоботы, сорочкы, шапкы, штобы уже в обнові, по-людськы стріти Руздво й Новый рук.

Та сятый Николай не лем «вшитко видів», айбо й быв наділеный чудодій­нов моцов: муг невидимо пройти у дітцьку, приносячи подаркы, й такой невидимо выйти. Тому «домашньый» Нико­лай выкликав у дітвакув ци не майбулше журы. Майнаперед треба было почистити топанкы вадь чобуткы, штобы на нуч выставити у оболок. Така была обоязкова умова. Тому звечора, перед сятом, обувку чистили, натира­ли до блиска. Як топаночкы вадь чобуткы вже світили ся, клали їх у вызур вадь на подоконнык, молючи ся:

Николаю, Николаю,
Принеси ми чоколаду,
Чоколаду, лизаночкы…
Поклади ми в топаночкы…

И нетерплячи, чекали на появу Николая уподовж усього вечора й ночи. Ой, як хотіло ся подпозератитот миг, коли Николай явить ся й зачне класти подаркы. Могла старшина просити:

Спи, спи! Николай не забыв про тя. Прийде, не буй ся.

Айбо сон не брав. З-под папланчика они подпозіровали в надії: а може вдасть ся ввидіти. Єднак Николай фурт чомусь приходив лем товды, коли діти вже спали. Завто довидка, не встигли очі протерти, як бігли до оболока, штобы убідити ся: быв ци не быв Ни­колай? Одгортали фіранку и – о, чудо!

– Принюс! Принюс! – радостно гойкали на всю хыжу, переповнені дітської радости.

Николай добрым лишав повні топаночкы подаркув, не дуже чесным – мало подаркув, айбо й бігарь до них, а злым –лем бігарь. Та злых майже не было. Завто радости не переказати! На вшиткы передруздвяні дны.

– Мамко! Няньку! Лем побзерайте, што ми принюс… Не забыв ня! – бігли до старшины, указовали. А оченята так и блистіли искринами дитячої серенчи.
Видиме, видиме. Любить тя сятый Николай, не обзерать ся, што в бідности жиєме. Лем старай ся, абы надале тя любив.
Я буду, мамко, буду, няньку, старати ся.

О так, коли розвидніло ся, бігли через двур до сусідськых дітий. Кортіло вчути: ци заходив и до них Николай? А кедь быв, то што принюс?

Старша молодеж (браты и сестри), хоть и не віровали в «чудо» сятого Николая, знавучи, што творить його не вун, тайно сподівали ся на подаркы и такой выставляли обувку в оболок. Се чинили й через то, штобы не розчаровати наївных дітий в можности земного «доброго чуда», штобы потому не звідали: «А чому сятый Николай вам нич не принюс, а лем нам? Вы были погані?..» Кедь вшиткым, то вшиткым! Штоправда, подаркы старшым были вже скупіші на солодкоє, завте щедріші на припарадкы й обновкы. Хыжа сповнювала ся родиннов сятковостьов. Кажному хотіло ся вказати ся в обнові «на людьох».

У худобных родинах и Николай быв біднішым, ги у заможных. Та се не портило файну дяку. Главноє – Николай никого не обойшов, до вшиткых убернув позур. Так, щедрый Николай не розпальовав свойов появов жадобы, як се має місто днесь у многых родинах. Вун пропаговав скромность, доброзычливость. А што майбулше – подпоровав світлі поривы добра й сятости людської душі, даровучи нам казкову неповторность дітвацтва й юности.

Николай – втіленя народної мудрости про идеал чоловіка-християнина, пройнятого святостьов добра й милосердя. Причому, не лем на єдну нуч, як приміром, Дід Мороз, а фурт, у всіх трафунках житя.

Хіба мож себе й свойих нащадкув позбавляти такого образа? И слава Богу, што минув ся тот час, коли сято Миколая заказовало ся, як и сохташ – файный, высокогуманный, што поязаный из сьым сятом. Наново взвали ся по хыжам и школах прадідувські співанкы, и наші діти, внукы и правнукы мавуть можность прикапчати ся до чуда Сятого Миколая. Тому творім «чудо» добра и милосердя. Оно воскресить, облагородить наші грішні душі, примножувучи святость людяности на земли. Жадано, штобы «чудо» святого Николая збывало ся у каждуй хыжи, штобы вув носив нам повні чоботы чоколады.

И штобы наново, як колись, звучало, многоголосьом по нашых школах и обыстях радосноє передруздвяноє: «Ой, тко-тко Николая любить…»

Далші статї из катеґōрії Сохташ читайте за удкликованьом
Реклама