rueпортал словник ґазета ґраматика

Істōрія герба Пӯдкарпатськōї Руси

Істōрія герба Пӯдкарпатськōї Руси

Всокоченый правопис автора

До 30-роча вертаня Закарпатської области историчного герба Подкарпатської Руси

Исторична минулость Подкарпатя тісно скапчана з європейськов исторійов, матеріалнов и духовнов културов, знаками й символами. Важным аспектом є вызняня того факта, што символіка варишув и сел днешнього Закарпатя покапчана найме до гералдичных и сфрагістичных традицій Централно-Восточної Європы. Одтак гербы и печаткы з Середных вікув стали своєфайтовыми карточками, офіціалнов тварьов населеных пунктув регіона. Фактично они маповали реалность живота й домашности обывателства края, його фауну и флору [7, с. 4].

Варта истямити, ош до зачатка минулого стороча Подкарпатя не мало якогось єдного цілого герба діла вшиткої його території. Завто свої печаткы й гербы мали села, вариші а такой булші вытворы края – комітаты Унґ, Береґ, Уґоча и Мараморош, які фунґовали як адміністративні єдиниці вже в XIII–XIV cторочах [8]. Акурат завто, коли «територія русинув на юг од Карпат» была включена до состава Чехословацької Республікы, містні интелектуалы во главі з Августином Волошином предложили покапчати символіку чотирьох историчных комітатув, а также елементы гербув иншых земель, де жили русины – Спіша,Земплина й Шариша. В центрі предложеного варіанта герба быв щит Корятовича, а у верьхнюй часті горы и ялиці, посередині – олень. Пуд ним показана штолня из двома баньовыми клепачами. Пиля щита Корятовича находили ся мужчина и жона з снопом хліба й кытицьов виняної лозы. Попуд щитом была зображена вода з рыбами (позир. обр. 1).

Обр. 1 - Проект герба Подкарпатської Руси од автономної Директорії (Августин Волошин и др.) [11, с.24].

Иншый рокаш, якый возглавляли Андрей Гагатко и Илларіон Цурканович, предложив модифікованый варіант, якый уже фактично быв пудготовленый професором Празького універзитета Густавом Фрідріхом. 10 марта 1920 рока в Празі діла справысозданя герба Подкарпатської Руси побывала делегація, яка складала ся з членув Централної Руської Народної Рады во главі з Антоном Бескидом [1, c. 426]. Они в цілому были потішені роботов професора Густава Фрідріха, який «у тишині празькых кабінетув» фактично примирив подкарпатські «синьо-жовті» - украинофілув и «біло-синьо-черлені» - москвофілув [11, с. 8, 10].

Тымчасом партія Гагатка-Цуркановича забажила, обы щит, розтятый наполы, в нижнув частині мав три грункы, также розтяті, права половина з якых золотого, а ліва – синього цвіта (позир. Обр. 2). В правуй половині также мала быти половина греко-католицького хреста; а в лівуй - на синуй основі грункув мав стояти медвідь, якый ся ладив скакати [11, с. 8].

Обр. 2 - Проект герба Подкарпатської Руси од Карпаторуської трудової партії Андрея Гагатка и Илларіона Цуркановича [11, с. 24].

Рахуєме, ош мусай такой уповісти за третьый варіант герба Подкарпатської Руси, бо про нього мало ся говорить у літературі. Йсе быв авторськый начерк маляря Йосифа Бокшая (позир. Обр. 3). На ньому зображена жунчовка в подкарпатському народному шатьови из синьо-жовтов фанов у руках, пиля памнятного знака Федору Корятовичу на коньови з щитом. На пудставі такой быв наполовину прикрытый герб, на ньому:в центрі – щит Корятовича, зліва – жона з китицьов виняної лозы, над щитом Корятовича зліва у верхнуй частині – ялиця, посередині – олень, а пуд ним баня из двома углярями; зосподу щита Корятовича зображена вода з рыбами [9, с. 77].

Обр. 3 - Проект герба Подкарпатської Руси Йосифа Бокшая [6, с. 1].

У Празі, бизувно, пораховали, ош май реалным є проект партії Гагатка-Цуркановича, айбо брати за основу цїлком проект уд єдної партії значило бы, ош влада симпатизує юй. Чеські політикы и експерты рішили, же варта лишити просту й оригіналну розробку професора Густава Фрідріха. Вже в 1924 році появило ся й «розтолкованя» герба Подкарпатської Руси. Чеськый етнограф Иржі Краль писав, ош сім партиць, чотыри з якых сині й три жовті, значить сім головных рік края – Тису, Тересву, Ріку, Тереблю, Боржаву, Латорицю и Уж, а медвідь само собов є типовым репрезентантом фауны Карпатськых гур [11, с. 11].

Проект чеського професора надовго запасовався у символіку Подкарпатя и подкарпатськых русинув як етноса. Што булше интересно, создателі державы «єдного дня» (Карпатської Украйины) у спіхови ни мали нич додати до сього герба, лем тризуб сятого Володимира Великого. Ни знаєме чого (исе ся читаво верло в очи – М.З.), но на днешный день російськоязычна Вікіпедія подає акурат карпато-украйинськый варіант герба Закарпатської области из значком тризуба. Сього не роблять ани само собов русинська, ни украйинська, ни словацька, ни чеська, ни мадярська, ни полська, ни анґлійська, ани грецька бокы Вікіпедії.

Треба констатовати, што 30 марта 1920 рока депутаты Народных Зборув приняли Закон про державну фану, державні гербы и печаткы Чехословацької Республікы, малый, середный и великый гербы. На двох послідных меже иншых є и герб Подкарпатської Руси (позер. Обр. 4).

Обр. 4. Середный а великый герб Чехословацької Республікы [11, с. 25].

Майбулш поширеным став середный герб Чехословацької Республікы. В таблі гербового щита у його серцевині – герб Чехії; основный щит – чотырьох-частинный, у верьхнуй правуй таблі – герб Словакії, у верьхнуй лівуй – герб Подкарпатської Руси, у правуй нижнуй таблі – герб Моравії,у лівуй нижнуй – герб Сілезії (позир. Обр. 4).

Усвідомені сьме, што в часы гортійовської Мадярщины (1939–1944) и Советського Союза (1944–1990) не было діла до крайової симолікы. Мадяре не приймали символіку окремо для Подкарпатя, в тот час як «советы» декретом уд 12 януара 1946 рока затвердили державну фану Закарпатської Украины. Вто была черлена полотнина из зображеньом у верхньому закутку золотистого серпа и клепача тай черленої из золотистов крайков пятьуголної звізды. На фані золотистов фарбов по вкрайинськы было написано: «Хай живе возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною» [11, с. 46].

Процесы демократизації сосполного житя дали за ся знати вже в кунци 1989– на зачатку 1990 рокув. 17 фебруара 1990 рока в Закарпатськув области організовало ся Общество карпатськых русинув, якоє вызнало за майважну ціль возобродити пережі традиції, културу, правдиву исторію, символіку а такой и автономный статус края, якый фунґовав у послідні рокы меживоєнної чехословацької добы. Помалы яли ся вертали ся старі назвы улиць, площ, май потому и окремых сел (туй много ся добили мадяре, а не русины – М.З.). У маю місяци 1990 рока обласна Рада прийняла, на наш позур, дуже хоснавноє рішеня – на Закарпатю зачав офіційно фунґовати середньоєвропейськый час [4, арк. 67]. Йсе рішеня діяло аж до марта 1992 рока, коли было заведено кийивськый час [5, арк. 22].

Варта пудчеркнути, што не позеравучи на рішеня 1992 рока, в закарпатськых селах и надале ся хоснує містный час, а не кийивськый (колись у советськый період так само хосновав ся московськый и містный час – М.З.). Автору публікації восени 1994 рока было дуже чудно привыкнуто до сього, навчавучи ся на першому курсі историчного факултета в Ужгороді. Адаптація до кийивського одмірьованя часу заняла майже пуврока. Фактично на даный час обывателство края жиє у двох дімензіях – містному й кийивському. Йсе ся тяче й назывок сел, які ся хоснувуть двояко, по-містному и як требує офіціоз. Напримір, Севлюш и Виноградів, Извор и Родниківка, Волоськоє и Підгірне, Брустуры и Лопухів, Берлибаш и Костелівка, Требушани й Ділове й т.д.

18 децембра 1990 рока на I засіданю IV сесії обласної Рады народных депутатув XXI кликаня острого звучаня набрала звіданка про символіку края – фану и герб Закарпатської области. Из сього повода такой выступив депутат Иван Бігунець, котрый быв головов комісії обласної Рады из изглядованя возмогы завожаня символікы края. Вун зауважив, што маймногі выконавчі комітеты районных Рад не внесли свойих предложень вадь выказали ся за черлено-лазурову фарбу герба. Варишські Рады Ужгорода и Мукачова, Перечинська и Міжгурська районні Рады – за синьо-золотисту фарбу, Береговська – за триколорный варіант, де всяды быв черленый цвіт.

Свалявська районна Рада выступала за стрібро-жовтый, Общество украинського языка имени Тараса Шевченка – за синьо-жовтый, а Общество карпатськых русинув – за біло-синьо-черлену фану (в инакув комбінації партиць ги в символиці Росії – М.З.), общество словакув – за черлено-синьо-золотистый цвіт будучої фаны Закарпатя. Общество мадярської културы Закарпатя подало предложеня одобрити нейтралный цвіт фаны– голубый – на якому бы впозіровав герб области. Выступаючый Иван Бігунець означив, так як на Закарпатьови вєдно живуть націоналні меншины, доцілно утвердити за основу черлено-синьо-золотистый цвіт фаны области [2, арк. 57–59].

Звіданка выкликала щипляві дискусії в депутатському корпусі. Народный посланець Михаил Джанда по проєкту Общества карпатськых русинув уповів, ош «…ото є фана царської Росії», а «черлено-синьо-золотистый – йсе суть цвіта румынського народа»; позад сього варта бы ліпше ушиткым націоналностям хосновати свою націоналну символіку, бо не є логічным «…обы область приймала якыйись прапор…» [2, арк. 61–62]. Из свойими гадками и пропозиціями выступив депутат Михаїл Тиводар (Ужгородськый выборчый округ № 2), якый уповів, што «… преріканя мавуть не так историчный характер, як політичный»; вун предлажив синьо-жовтый цвіт, бо «… што туй бояти ся; два невинні цвіта – небо и мир, труд» [2, арк. 62–63]. Депутат Василь Химинець (Ужгородськый выборчый округ № 10) вповів, што «… ведеме бесіду про реґіоналну символіку, не державный и не націоналный прапор». Вун предложив «зоперти ся на фані пуд номером 2 з трьох фарб: черлена, синя и жовта» [2, арк. 63–64]. Депутат Микола Товт (Береговськый выборчый округ № 24) предлагав «авать прийняти нейтралный цвіт, авать уцілому не принимати фарбу» [2, арк. 64]. Василь Марина (Дубровськый выборчый округ № 98) як представитель румынської націоналної меншины края примітив, што «соєдиняти в єднув фані вшиткі цвіта буде злодїйством проти націоналных меншин». Вун предложив дати право каждув меншині хосновати свою символіку и «честовати прапор корінного населеня украйинцюв» [2, арк. 65]. Депутат Иван Мокрянин из Міжгурщины загалом предложив не розпозіровати звіданку про фану Закарпатської области, бо «мы не можеме так дарабовати Украйину» [2, арк. 65].

Туй треба напомнити, ош уже в сесь час в обласнуй Раді сформовалася меншина из 23 депутатув пуд назвов «Демократична платформа» во главі з Михаїлом Тиводаром, які отворено выступали за независимость Украйины и лемзовали Общество карпатськых русинув и його симпатикув. Тымчасом голосованя депутув указало, ош ни быв прийнятый ани єден из варіантув, як и розязок за цвіт медвідя на гербови края. Як саркастично одзначив єден из депутатув «Демократичної платформы» Михаил Джанда, медвідь має быти бурым, а не черленым, «…позаяк у Карпатах не водяться черлені медвіді» [2, арк. 65–66].

У резултаті позад дискусій за фану области так и не было принято єдноголосного рішеня. Хотя й и были дискусії меже депутатув про цвіт медвідя, айбо за рішеньом обласної Рады быв одобреный историчный герб Подкарпатської Руси з образчиком «черленого медвідя, якый стойить на задных лабах и повернутый управо» [3, арк. 107]. Герб мав выставляти ся на будовах містных Рад народных депутатув, державных урядув, товарнях, установ и організацій (за рішеньом трудовых колективув), заїздах на територію Закарпатської области. Доста иппно констатовав историк Иван Поп, што «русинськый націоналный рух, що ся зачав у 1989 р. прийняв сесь герб як націоналный символ карпаторусинув ушиткого світа» [10, с. 128].

Треба такой уповісти, ош окрем сього, на упомянутуй сесії до президії обласної Рады было подано й депутатськый запрос С.Філіпа (89 выборчый округ, вариш Тячов) про изученя упродовж місяця септембрової Декларації Общества карпатськых русинув про вернутя области статуса автономної республікы, «а словянському населеню національности РУСИН» (великыми буквами вказано в оригіналі документа – М.З.) [2, арк. 191]. Май потому, вже в 1991 році позад сього была остря пря в обласнув Раді, про што варта пробрати май детално в окремуй публікації.

На останок нашого изглядованя мусай уповісти, ош звіданка про крайову фану, рувно ж як и гімн, удсунула ся на май будучі часы. Лем 27 фебруара 2009 рока рішеньом Закарпатської обласної Рады V кликаня была затверджена крайова фана – прямокутноє полотнище з гербом края, на якому пласом розміщені єднакі партиці синього и жовтого цвіта. Соодношеня ширины фаны до довжины – 2:3.

Ōфіційный прапор Закарпатськōї области.

Окрем крайової фаны, было й провбалованя затвердити офіційный гімн Закарпатя. Ищи 14 юнія 1990 рока Ужгородська варишська Рада, яку возглавляв толерантный челядник Еміл Ландовськый, постановила проспіваня в сята и пуд час празднованя памнятных дат гімна подкарпатскых русинув, айбо зараз исе рішеня не фунґує. 22 децембра 2009 рока за поданям знамного сосполного лідера подкарпатськых русинув, депутата Євгена Жупана Закарпатська обласна Рада затвердила стих Александера Духновича «Подкарпатскії русины» на музыку Степана Фенцика в обробці Михаїла Керецмана («за» – 46 депутатув). Айбо потому депутаты ищи байловати затвердили гімном стих Василя Гренджі-Донського «Тобі, рідний краю». Фактично обі процедуры принятя рішеня про гімн были проведені з нарушованьом реґламента. В резултаті ани єден варіант не быв принятый законно. Так штодо вєдна крайового гімна закарпатци, и в першому шорі подкарпатські русины, так и не мавуть по днешный день.

Ухосновані жерела

1. Алмашій М. Карпаторусинський народ – доля, пронесена крізь віки. Ужгород: Карпатська вежа, 2019. 616 с.
2. Відомчий архів Закарпатської ОДА. Ф. 195. Закарпатська обласна Рада народних депутатів. Оп. 14. Спр. I засідання IV сесії обласної Ради народних депутатів XXI скликання від 18 грудня 1990 року. На 251 арк.
3. Відомчий архів Закарпатської ОДА. Ф. 195. Закарпатська обласна Рада народних депутатів. Оп. 14. Спр. Рішення 18 грудня 1990 р. «Про герб Закарпатської області». Арк. 103–116.
4. Відомчий архів Закарпатської ОДА. Ф.195. Закарпатська обласна Рада народних депутатів. Оп.14. Спр. Рішення 30 травня 1990 р. «Про введення на території Закарпатської області середньоєвропейського часу». Арк. 66–68.
5. Відомчий архів Закарпатської ОДА. Ф. 195. Закарпатська обласна Рада народних депутатів. Оп. 14. Спр. Рішення від 26.03.92 №54 «Про порядок обчислення часу на території області». Арк. 18–24.
6. Гречило А. До питання про виникнення земельного герба Закараття. Знак. 1994. Лютий. Число 5. С. 1–2.
7. Мариконь Б. Печатки, герби міст і сіл Закарпаття / Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти. Ужгород, 2011. 128 с.; іл.
8. Мариконь Б., Ньорба В. Геральдика Закарпаття. Герби і печатки міст, сіл та селищ. Ужгород: «Краєвиди Карпат» ПП Ньорба В.Ф., 2010. 96 с.; іл.
9. Міськов І.О. Створення герба Підкарпатської Русі. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Історія. 2018. Вип. 1 (38). С. 75–83.
10. Поп І. Герб карпаторусинів. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / Уклад.: Павло Роберт Маґочій, Іван Поп; заг. ред. Павла Роберта Маґочія; пер. з англ. мови Надії Кушко; ред. укр. видання Валерій Падяк; карти Павла Роберта Маґочія; вид. ред. Лариса Ільченко. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. С. 127–128.
11. Філіппов О. Таємниця герба Підкарпатської Русі. Ужгород: Карпати, 2006. 48 с.

Далші статї из катеґōрії Істōрія читайте за удкликованьом
Реклама