іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
Добровōльні гасичі за доб Пӯдкарпатськōї Руси
09. новембра 2020

Добровōльні гасичі за доб Пӯдкарпатськōї Руси

Споминавучи людий, кōтрі присвятили себе пожарогасіньови, сьōму благорōднōму дїлови, тямиме, што у минуты опасности именно ōни сміло йдуть на бōрьбу из огньом. Днешні пōкōліня гасичӯв огня – продовжōвачі славных традицій свойих передникӯв, кōтрі (май на селах) безхосенно спасали людий од опасности пожарӯв. Айбо кроме професіоналных пожарникӯв, колись в селах фунґовали добровōльні дружины гасичӯв – пожарникӯв из тутешньых жителюв.

Исторія пожарного діла на межевоєнному Пӯдкарпатю 1920 – 1930-х рокӯв є файным приміром самоорганізації місных громад и єднōв из интересных бокӯв минулого, коли регіон пӯд назвōв Пӯдкарпатська Русь входив до Чехословацької Республікы. Именно у середині 1920-х рокӯв у товдошнюй Пӯдкарпатськӯй Руси появили ся перші добровольні організації гасичӯв. Сесі сосполні рокаші мали обезпечовати пожарну безопасность у селах и варишах.

Они вчинили ся організовано по всюй території Пӯдкарпатя майже в каждому великому и середньому селі. Типовым приміром такої дружины може быти організація добровольных гасичӯв у Сторожници (товды Йоврі) пиля Ужгорода. Така організація формовала ся за приміром державної пожарної службы. На Ужгородщині особої популарности ся система набыла на зачатку 1930-х рокӯв, коли вчинили ся бригады в Холмоку, Великӯй Доброні, другых селах. Через се и у Йоврі «Дружина добровольных гасичӯв» была офіційно зарегістрована в 1931 роцi. Она чудовала свойōв структурōв и дисциплінōв. До єї состава входило близь двадцять-тридцять членӯв. Гасичі регуларно проводили спеціалні занятя, польовый вышкол, де одшліфововали уміня нараз и ефективно реаговати на опасность и уміло вести ся у минуты опасности. Исе робило ся на крайови села, на окремо одведенӯй про се полянци. У централнӯй части села находила ся спецхыжа, де сокотила ся «пожарна кочія». Се быв спеціалный пристрой про гасіня огню на двох великых металічных колесах. Вӯн приводив ся в двиганя вручну. Всі члены дружины обезпечовали ся єднакыма біціглями и спецреманентом.

Кроме того, дружинникы мали свою уніформу (каждоденну и неділяшню). Організаційōв керовав командир. Йому помагали двоє-троє помочникӯв. Каждый член такої бригады мав чотко вызначені функції. До рокаша дружины входили такой звуковый сигналник, рядові пожарникы, рокаш медицинської помӯчи. За проявленоє мужество при пожарах они награждали ся місным урядом. Організаційну структуру дружины файно поповньовав духовый оркестр. Єдным из основателюв и многорӯчным керовником дружины у селі быв місный учитель Андрій Міньо.

«Дружина добровольных пожарникӯв» мала свӯй статут, якым керовали ся вшиткi члены бригады. Выконаня положень документа было обязателным, што говорить про серйозноє ставленя до благородного, айбо и опасного діла. Місні дружины мали и свою символіку – герб, прапор и печатку. Прапор добровольных пожарникӯв Йоврі являв собōв бархатну корӯгву темно-червеного вадь бордового цвіта, посередині якого у білому колі розміщовав ся герб пожарної дружины. Се быв символ Пӯдкарпатської Руси (герб з медвідьом) на фоні пожарної серсамы (балта, крюк, лазиво и др.). Такоє же зображеня повторьовало ся на круглӯй печатци, на якӯй была надпись двома языками – чеськым и карпаторусинськым.

Герб місных гасичськых дружин

Усі символы были єднакі про вшиткых добровольных дружин. Разниця была лем у назві населеного пункта. У даному трафунку в Йоврі надпись значила ся такōв: «ДРУЖИНА ДОБРОВОЛЬНЫХ ПОЖАРНИКОВ В ЙОВРЮ» и «SBÔR DOBROVOLNÝCH HASIČU V JOVRE. 1931».

Подовж 1935-1936 рокӯв до состава оперативної групы добровольных пожарникӯв у селі входило 18 чоловік. Їм помагав рокаш молодых медсестер.

У Йоврі часто проводили ся зборы, зїзды, курсы повышеня кваліфікації, праздничні дны за участи добровольных пожарникӯв. Місні гасичі участвовали и у общекрайовых ославах у другых варишах и селах регіона. Так, 4 мая 1934 року они стали учасниками праздничного походу улицями Ужгорода на честь міністра загатарных діл Чехословацької Республікы Едварда Бенеша, 7–9 юнія 1935 року – зїзда в Сату-Маре (Румунія), а в юлію 1937 року – общедержавного зїзда гасичӯв у Братиславі.

2 августа 1936 року в Йоврі проходив десятый зїзд організації добровольных пожарных служб. Його проведеня збігло ся из одзначеньом

5-рӯчної діятелности місної дружины. Одкрытя зїзда зачало ся Службōв Божōв у міснӯй греко-католицькӯй церьковли, після чого у єї дворі высвятили прапор дружинникӯв. Потому одбыли ся выступы пожарникӯв и майфайных дружин, стрічі из колегами, обмін опытом и т.д.

Члены «Дружин добровольных пожарникӯв» на сосполнӯй основі пӯдпоровали єї екзистованя и свойим особым приміром доводили доцілность самосправованя у кождому селі края. Діятелность такого рода організацій мала важноє значеня про житя сілськых жителюв и продōвжовала ся до Другої світовōї вōйны.

Маріан Токар
член «Русин-клуба»