іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
Руснацькый сохташ – Щедрый вичур
13. януара 2021

Руснацькый сохташ – Щедрый вичур

Матеріал Юрія Шиповича за сохташ Карпаторусинӯв на Щедрый вичур. Другі публікації на тему сохташа годни сьте прочитати за ōдкликованьом – Сохташ

Правопис автора всокоченый

Щедрый вечур – се переддень старого Нового рока, вун припа­дать на именинноє сято Меланкы (13 януара). А Щедрым называ­вуть го тому, бо, на одміну од пусного Сятвечора, туй майже вшиткоє їдіня порзноє (мнясноє). Од Сятвечора лишавуть ся лем єден хліб-карачун з свічков посередині й бобалькы. Обоязковым было и горнятко з медом. Каждый з домашньых при вечері вмочовав у мед свою скибочку хліба й їв, «абы у родині не было вады (сважаня)», бы говорили ся «лем файні, ласкаві слова». Дагде матері мочили палець у фінджя з медом и роби­ли дівчаткам хрещикы на чолі, приказовучи: «Абы тя так любили, як пчолы мед!»

Газдыні в сесь день мастили пецы по хыжах. Робили се, штобы нитко не нарікав: «Погана ґаздыня, раз пец не змастила, не припарадила». А «припаражовали» тому, бо, за сохташом, пец (символ ґаздыні Ме­ланкы), котра на старый Новый рук оддає ся за Василя, йде з ним у свальбовый танець. Сидіти ци спати на пецови на Меланку не позволяло ся, «абы не тяж­ко пецови на своюй свальбі танцьовати». Десь щи клали на пец тайстру з овсом, штобы было «чим конюв нагодовати, як пец рушить на бричці з Ва­сильом гуляти!»

За переказами, небо на Меланку попувночи ся отворить так, ги й на Сятвечур, и мож зага­довати од Бога вшитко, што ся забагне. Віровали, же вода перечинить ся у вино, камінь – у хліб, а глина – в мед.

По даякых верховинськых селах молодеж у сесь день рокашила ся и ходила щедровати. Ще­дровати – означало жадати, вінчовати. Пощедровавши, мож было й коля­довати, лем не нарубы! Прибирали ся: под Орача з чепігами в руках, Бойтаря з кербачом, Сівача з сівнов тайстров через плече, Газдыню з Козов, яку та вела за мотуз.

Казали: «Меланка ходить, козу водить!» А козу тому, бо не кажда ґаздыня могло змогти ся на корову. Через то козу й прозывали «коровов бідняка». Водячи єї, полазнякы-щедровалникы й вінчовали ґаздам так змагати ся, абы в Новому роци бодай козу мати на газдувстві. А мати козу – се означало мати на обыстю молоко, мнясо, шерсть, шкуру, копыта, рогы, гнуй.

А чепігы од плуга, кербач – новоручноє пожаданя того, абы газда мав своє кунськоє тягло, муг зорати й засіяти свуй міряж, выростити бодай сякый-такый урожай.

До каждої хыжи не заходили, лем туда, де были одданиці. Были й такі, што на Меланку йшли глядати зіля, котроє именує ся Нечуй-вітер. Сесь диво-цвіт, за сохташом, має в ту нуч майбулшу магічну силу. Єднак сторожать го босоркані. Се они накликавуть темінь: часто нуч на Меланку бывать темнов. Айбо зрячі люде зіля Нечуй-вітра не видять, а сліпі – добре чуствовуть. Тому треба было просити сліпых, штобы йшли на пару из ким ись зрячым глядати тот цвіт. «Вун їм очи коле, тому й чувуть го єством». Тко бы то зіля найшов – муг переправити ся через хоть-котру ріку, наимати фест рыбы, а главноє – робив ся невидимым про зрячых.

Вночи на Щедрый вечур (Меланку) не мож было лишати в корытах намоченоє шатя, штобы леп не переходив из старого року в Новый, а такой – розвішовати штось сушити у дворі ци на подови.

Маланка майже фурт студена. Фігльовали в народі: «Меланка не винна, ож перина зимна. Дасть Бог Петра, буде й юї постіль тепла!» Спати на Меланку треба было без парнюшка (подушкы – Ю.Ч.), бо тко буде на подушці, того часто буде голова боліти. Казали:
– кедь на Щедрый вечур худоба ляже головов на восток – на врожай, на запад – на неврожай;
– кедь на Меланку небо в зірках – на врожай гороху и грибув;
– кедь погода тепла – чекай дощ;
– кедь фрішно, айбо залітать сніжок – на врожай зерновых, на здоровля людий и худобы;
– кедь на Меланку віхорь дує з юга – рук буде серенчливым;
– кедь дує віхорь з востока – добре вродять фрукты.

А щи казали: «Яка Меланка – такі будуть и Петра».

Юрій Шипович
голова «Русин-клуба»