rueпортал словник ґазета ґраматика

Олені Рудлōвчак – 102 рокы

Олені Рудлōвчак – 102 рокы

Всокоченый правопис автора

Вызнамнуй украйинськуй изглядателци з Пряшова, етнічнуй русинци, котра ся родила в Мукачові, Олені Рудловчак (у дівоцтві – Микита) 1 фебруара мало бы быти 102 рокы.

Се неєднобока постава в ученому світі карпатського регіона, котра зачала свуй путь ги русофілка, а дале стала на тверді украйинські позиції. Й обставала ся она на них аж до самої смерти, так и не принявши идеї русинства. Не принявши даже товды, коли русинськый напрям майже цілком перемуг и зачав доміновати на Словаках, хоть двоюродный брат юй, народный малярь Украйины Володимир Микита, не переставав ся надіяти на переродженя п. Олены: «Володимир сподівався, що зустріне мене у рядах своїх однодумців, та згодом зрозумів, що зі мною про це взагалі не варта говорити» [Олена Рудловчак: «Духновича ніхто у цілості не осягнув». Гаврош О. Загадковий Духнович. Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2013. С.70-86].

Айбо, як записано в Конституції Украйины, челядник сам собі убирать націоналность. Тому Олена Михайловна Рудловчак й вчинила свуй выбор – признала ся украйинков и се было єї правом. Айбо туй про другоє: оцінюєме О. Рудловчак ги изглядателку, майзнамного вченого-духновичознавця.

Першый раз про Олену Рудловчак зачув им у 2013 роци, коли взяв им ся про єден з численных позашколськых проєктув готовати роботу за житя й творчество русинського фолклориста й писателя Александера Митрака.

Товды, глядавучи матеріалы у одділі «Карпатика» научної бібліотекы УжНУ, трафив им на «Науковий збірник музею української культури у Свиднику» за 1983 рук. В ньому быв напечатаный чланок Олены Рудловчак «Три збірки О. Митрака». Изглядателка писала, як на зачатку 1980-х рр. у фондах Львовської научної бібліотекы найшла три рукописні зберькы «Народныя песни угорских русинов». Ани єдна з них не была подписана, айбо, порунявши тексты й почерк, порунявши написаноє у рукописных зберьках й матеріалы, напечатані Я.Головацьким, учена подитожила, што сесі роботы суть Митраковыма. Пані Олена найдені рукописы описала: «Збірники І і ІІ переписані начисто, збірник ІІІ має вигляд чернетки, робочого примірника. Всі три збірники містять цінні примітки Митрака, які стосуються передусім значення окремих слів і виразів, специфічної їм вимови у місцевій говірці» [Рудловчак О. Три збірки О.Митрака. Науковий збірник музею української культури у Свиднику, №11. Пряшів. 1983. С.343-346].

Постава изглядателкы мене заинтриговала, же м зачав при можности интересовати ся єї біографійов и творчеством. А се было немало. Лем чого варта двотомна «Хрестоматія закарпатської української літератури» (1976—1985) про студентув універзитетув. Щи раз прошу радикалув не чудовати ся на назву, бо дай сесь двотомник у днешню середню и высшу школу Подкарпатя, наші діти стали бы ошколованіші на дві головы. А після зберькы «Поети Закарпаття», написаної ищи у 1965 рокови, нитко не вчинив нич подобного. Нитко – се нитко: ани представникы украйинської вченої сосполности, ани русинської. Не кажу вже нич про І-ІІІ томы «Творув» Духновича.

Изглядателка написала ґрунтовні біографії Александера Духновича (1968), Александера Павловича (1982), Юлія Ставровського-Попрадова (1984), Йосифа Ґаґанця (1996); историчні очеркы културных урядув Пряшова: Пряшовського літературного общества (1965), общества св. Йоанна Хрестителя (1993), Пряшовської греко-католицької вчителської руської семінарії (1998) й т.д.

В августі 2018 року вєдно з дочков Юлійов (на той час студентков філфаку УжНУ, а днесь ведучов «Русинської родины) мав им честь поробити в музеї пані Рудловчак при научнуй бібліотеці УжНУ. Перепозерали сьме близь двадцяти ящикув (з-под бананув - Ю.Ш.). Се была переписка, чорновикы чланкув, рецензій, изглядованя, фотопльонкы й тд. Многоє з найденого ня поразило. А май епістолярія изглядателкы – се переписка з ученыма, краєписцями, студентами, аспірантамы вшилякых вузув и держав того часу. Українофілська позиція не мішала Олені Рудловчак комуніковати з Михаилом Дроновим – днешньым знамным русиністом з Москвы, з Валерійом Падяком – теперь русинськым вченым з Ужгорода, з Павлом Робертом Магочійом – историком-русиністом з Торонто. Знаву про се точно: у «банановых ящиках» найшов им переписку Олены Михайловної Рудловчак з сьов честованов челядьов (Дронов по-доброму упоминав ся в переписци з Падяком - Ю.Ш.). Кроме того перші «Рудловчаківські читання» в Ужгороді проводив нитко другый як кандидат філологічных наук Валерій Иванович Падяк.

Є правдов, што прощена бы Олена Рудловчак не прийняла русинськый бук. Про се она говорила не раз: розказовала в интервю Гаврошови у 2003 рокови, про се казала (товды студентови Пряшовської універзіты) Михаилови Дронову (дані з бесіды з ним - Ю.Ш.). Та и позицію брата-маляря Володимира Микиты тоже виділа по-свому: «…Погляд Володі на русинство – це романтика…» [Олена Рудловчак: «Духновича ніхто у цілості не осягнув». Гаврош О. Загадковий Духнович. Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2013. С.70-86]. Айбо то, што она вчинила за свуй живот, достойно роботы цілої научної лабораторії ци центра. Дякувучи юй из архівув, музеюв, бібліотек СССР и Чехословакії были однайдені, осмыслені, вшорені и выдані историчні й літературні шедевры нашого края. И хоснувуть ся нима вшиткі, не обзеравучи ся на націоналну самоидентичность.

PS. IV том «Творув» Духновича вчинив у 2019 роци в Ужгороді такой далеко не твердый русин – Иван Михайлович Ребрик. Вчинив за свої гроші, на честь 100-роча Олены Рудловчак. Вчинив, исполнивши волю сьої вызнамної ученої-духновичознавкы.

Читайте по темі: Олена Рудлōвчак на русинськӯй вікіпедії

Далші статї из катеґōрії Даты читайте за удкликованьом
Реклама