іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
Про кодифікацію русинського языка Пудкарпатя
01. юлія 2020

Про кодифікацію русинського языка Пудкарпатя

Наші недругы–русинофобы, твердят, ош нас, русинÿв ниє, мы - украинці а язык наш лиш діалект украинського, тому и не кодифікованый. Айно, наш русинськый язык(а не діалект!) ищи усе не кодифікованый.

Кодифікація языка трактуєся лінгвістами, як нормалізація – установка языковых норм (граматичных, синтаксичных морфологичных, словообразовательных, орфоепичных, лексичных), приведеня їх у систему и закріпленя у граматиці, правописі, словарях.

Мы ни задарь много говориме про кодифікацію. Кодифікація свойыми результатными документами – граматикôв, правописом, словарями покладе основы для твореня и розвитку літературного языка, покÿнчит из анархійôв у языкови,коли каждый говорит и пише як му ся хоче.

Значит кодифікованый язык ото такый, котрый має, приняті обществом образованых людий тай народом, граматику, орфографію тай орфоепію – результатні документы кодифікації.

А такых у нас дôсі неє. Неє не тôму ош мы, русины, бездарні тай недÿйдаві. Ніт. У нашому крайови уд другôї половины 18 ст. до ныні написано понад дисять граматик и словарÿв. Но проблема у тому, што бульшусть нашôї передової інтелігенції издавна и аж до другої ссвітової войны не могла ся опреділити из національнôв принадлежнÿстьôв. У 19ст., пуд вплывом ппанславістськых ідей, што ся ширили у славянському світі, раховала нас не русинами, ай карпатороссами. Тоты карпатороссы-русофілы из презираньом удносилися до языка народа, категорично удмітовали ідею пуднятя го до уровня літературного, як безперспективну. Уперто намітовали нам русску культуру и русский язык у якости офіціального- літературного, створьовали граматикы не русинського ай русского языка, допускаючи, правда, подегде и елементы народного.

Така убивчо шкÿдна позиція русинськôї інтелігенції обясняєся и тым, ош она, бизÿвно, раховала язык лиш як средство общеня межи людьми, не бÿлше. До середины 19 ст. такым «средством» раховвали церковнославянськый язык и писали на ньому творы (церковні и світські, у тому числі и граматикы).А з другôї половины 19 ст. вôнь до другôї світовôї войны бÿлша часть нашôї інтеліґенціі раховала русскый язык май добрым, пудходящым «средством» для пуднятя культуры свого народа.

Айбо язык ото не лиш средство общеня. Язык ото історія, традиціцї, нравы, ментальнусть народа. У языкови удкрываєся, проявляєся душа народа. Забери уд народа язык, застав го хосновати другый, чужый –народ исчезне, утратить свою аутентичнÿсть, асимилюєся у другый, язык котрого вытіснив його рÿдный.

Цілком природно, што народ противився стремліню свôюї інтелігенціі русіфіковати го, наязати му русскый язык, як язык общеня - Інстинктивно держався свого языка. Силы и час цілых ґенерацій русинськôї інтелігенції 19 ст. были потрачені задарь.

А на початку 20- го ст., у період межи двома світовыми вôйнами, у часы Подкарпатськôї Руси мнôгі русскі тай украинські емігранты, што пôвтікали уд совітськых комуніштÿв, поспиралися у нас,на Пудкарпатю. Образовані серед них позанимали кафедры нашых ґімназій тай училищ, орґанізовали свôї общества. Русскі – «Общество имени А.Духновича» тай общество карпаторусских студентов «Возрожденіе», а украйинці - «Просвіту». Почали «просвіщати» нашу молодеж, каждый на свÿй лад. Молодый русин, котрый попадав у ґімназію из русскым языком ученя, автоматично ставав членом русофільського «Общества имени А Духновича» и печеным русофілом. А тот, што потрафив ид украинцям, ставав членом «Просвіты», заядлым украинофілом. Так, из молодого,талантливого русина А.Карабелеша учинився русский поет. А из молодого, не менш талантливого русина Гренджі-Донського – украинськый. Обоє любили свÿй рÿдный край, айбо свойыми талантливыми творами обогатили чужі літературы, а не свôю, русинську… Як кажут русины- «гнали воду на чужі млины».

Сисі общеста войовали межи сôбôв, ненавиділи и презирали єден єдного и обоє презирали наш русинськый язык. Русофілы, посылаючися на авторитет Духновича и його плеяду, кôтрі ставили знак руности межи понятіями «русин» и «русский», внушали нам, ош мы - русские, карпатороссы и язык наш має быти русский. А украйинофілы раховали нас, русинÿв, недоразвитыми украинцями, а язык наш –діалектом украинського.

Русофілами тай украинофілами писалися граматикы великоруського и украинського языкув из деякыми елементами русинського («Грамматика русскаго языка» Е.Сабова, «Граматика руського языка» И. Панькевича) – граматикы чужых языкÿв и тôму не принятых народом.

Так,на дôвгі 20 рокÿв у культурнôму житю Пудкарпатськôї Руси стояв, так званый, «языковый вопрос», котрый розкôлов нашу інтеліґенцію, зомбовану пришляками, на два ворогуючых лагеры. Тратилися її силы и час на безхосенні, безконечні споры, ош якый язык – ци великоруськый (русскый) ци украинськый бы май паровав нам у якости літературного. А природна думка, ош русинам не треба чужого языка, бо у них є свÿй, древньый, рÿдный, хоть ищи доста не розвинутый писемно, якый треба розвивати, удмітовалася ними.

У сороковых роках, при «другых мадярах», в Ужгороді было создано «Подкарпатское Общество Наук». Мадярська власть, осознавши, бизÿвно, свôю фатальну хыбу у языкôвÿй політиці у часы перед першôв світовôв вôйнôв (закон Аппонія), дозволила русинськый язык для русинÿв. Появилися мнôгі ґазеты, журналы, книгы на русинськôму языкови, уйшла у світ граматика русинського языка И,Гарайды – почався складовати русинськый писемный язык.

Айбо по вôйні наш край пришпінкали ид совітськÿй імперії. Чôбÿт Сталіна начисто розтрощив тоты росточкы удроженя русинства. Русинська національнусть и Русинськый язык став у крайови русинÿв персонôв нон грата. И уд тôвды, ищи усе, уже 75 рôкÿв, наші русинчата учатся читати–писати лиш на державнÿй «рідній мові» а «материнськый язык» ся ігнорує. Така курта, смутна істôрія нашого языка.

Так што, мож казати, ош –«Граматика руського языка » И.Гарайды што ся появила у 1941 р., дефакто, перша русинська граматика. За нив уйшли у світ. уже у наші часы, ищи дві граматикы – у 1999 р.« Писемниця русинського языка» І.Керчі тай «Граматика русинського літературного языка» А.Мегелы у 2014 р. Ото значит, што существуют три граматикы русинськог языка про якых варто говорити. Граматикы и словарі - результатні докумениты кодифікації, сут, а язык ся не признає кодифікованым. Як пояснити сись смутный парадокс?

Граматика, лиш тôвды стає законом языка, коли прÿйде апробацію образованôї части общества, дÿстане одобреня народа. А таке одобреня може дÿстати граматика адекватна живому сочаснôму языкови, яка внушає довіру общества у свôюй адекватности, составлена по-науці, на основі изслідованя языка. А изслідаваня языка, на основі якого мож бы провести грамотне нормованя - основу кодифікації, мож осуществляти лиш маючи пôвну и обєктивну картину языка. Обэктивнôї інформації про сочасный русинськый язык, не мали составителі сих граматик.

У «Граматикці руського языка» И.Гарайды проявляеся убежденіє автора у необходимости пуднятя языка народа до уровня літературного: «Нашим стараньем было подати грамматику того живого языка на котром у нас в практиці каждый говорить…» -пише автор у «Вступному слові». И есе му ся, в общому, удало. Правда ищи ся не муг освободити уд вплыва язычія, русизмÿв (что, от, только, потом, смотри). Не маючи достатньої інформації про язык, при рôбôті над граматикôв опирався лиш на свое личноє знаня рÿдного му языка. Удсі случаї адміністрованя при установці норм, правил. Напримір безосновательно забороняє писати Ы послі к, г, х,ж, ч, ш, щ (твердый, айбо- мягкий місто мнягкый).

Ися граматика, хоть ищи не пôвностю удображала специфіку, особенности нашого языка, была принята обществом, хосновалася. Айбо не дôвго. По вôйні наш край пришпінкали ид совітськуй імперії у якости области Украины и наш язык,и даже згадка про русинство были надôвго заборонені. Лиш коли ся розпала «імперія зла» и Украина стала независимôв державôв, мало нам подало. Началося, помалы, удрожовати русинство. Появилися русинські общественні організації, почалися друковати газеты, журналы. Всплыла и стала актуальнôв проблема упорядкованя языка, його кодифікація. Язікознательна секція обществва им. А.Духновича у лиці И.Керчи, лінґвіста высокôї кваліфікації, знатока свого рÿдного языка, составила «Писемницю русинського языка» яку удала у 1999р. На мôю думку, из усьых написаных сися граматика май адекватно удображає русинську бисіду. Она значный крок уперед у вопросі упорядкованя нашого языка. У ньÿй проявилася тенденція демократизації писемного языка, наближеня го до живôї бисіды русинÿв, стремліня кам-май адекватно удобразити єї орфоепію, морфологію. На основі научного аналіза матеріалÿв изслідованя говорÿв Подкарпатськôї Руси Г.Геровського зроблена проба створити баланс діалектологійных розознак для обєктивного нормованя. Тôму ися робота справедливо дÿстала высôку оцінку спеціалістÿв и одобреня русинськôї общественности.

При деякуй доробці из хоснованьом досягнинь сочасної лінгвістикы, могла бы быти принята обществом як результатный документ кодифікації.

Айбо стало ся штôсь незрôзумілоє. Місто того, обы приняти за основу сисю граматику, продôвжити рôбôту над єї усовершенствованьом, языкознательна секція ї просто проігноровала. Почала розрôбку другôї граматикы. И вôнь через 15 рокÿв, у 2014р. удала пакет документÿв: «Граматику русинського литературного языка» (Мегела А.), «Правила русинського правописаня» тай «Орфографично-орфоепичный словарь русинського языка» (М.Алмашій). Исі документы авторы раховали «обєднаньом языковых законув в єдину согласовану систему» т.е. кодифікаційными документами.

Не маючи пôвнôї інформації про язык, про ото, як говорят нынішні русины (бо изслідовань языка ся не робило), при установці граматичных, орфографичных тай орфоепичных норм, авторы примушині были оператисся частично на предыдущі граматикы, на думку колег по секці и в основному на своє власне знаня языка, на свÿй смак. Ім ся виділо, ош сяк бы было май по-русинськы, сяк бы май паровало.

У результаті представлені документы грішать субективностьôв твержень, адміністрованьом при нормоваваню и устанôвці правил, не кажучи про противоріча у правилах у межах єдного документа и межи документами, несогласованÿсть межи документами, што ся часто трафляют.

Из другого бока предложене правописаня операєся на морфологичні принципы часто догматично, ігноруючи чередованя звукÿв, што мают місто у языкови(терен-тирня, стер-стирати, ходити-хожу, а не терня, стерати, ходжу) Есе, урахрвуючи специфіку нашого языка не є правильно. Для нашого языка май бы пудыйшôв морфологично-фонетичный принцип орфографії, або просто фонетичный (як у сербському,білоруському, мадярському идр. языках).Така орфографія май адекватно бы удображала уніккальный вокалізм нашого языка.

Не меншым недостатком сих документÿв, на мôю думку, є безосновательна установка чужых, нерусинськых словообразуючых морфем – префіксÿв, суфіксув, апофіксÿв (удголоскÿв язычія): префіксÿв ПОД, ОТ (подпора, отнести) місто ПŸД, УД (пÿдпора, уднести), предназывникÿв ПОД, ОТ (под столом,от стола) місто ПŸД, УД (пÿд столом, уд стола), суфікса ЕЦЬ (горнець, конець, кутець, столець) місто ИЦЬ (горниць,кониць,кутиць,столиць), суфікса ЕНЬК (маленькый, файненькый) місто ИНЬК (малинькый, файнинькый), чисто русофільського суфікса ОСТЬ (шкодливость, щирость. строгость) місто ŸСТЬ (шкÿдливÿсть, щирÿсть, строгÿсть) - и многых другых. Введеня у граматику, узаконеня хоснованя такых морфем калічит наш язык. Они звучат неприятным дисонансом у вокалізмі нашого языка, гублят його аутентичнÿсть. Сисі недрстаткы унеможливлюют принятя предложеных документÿв обществом образованых русинув, а значит и хоснователями языка – народом.

Кажучи курто- общым недостатком усіх трьох граматик мож назвати суубективнусть твержень при установці норм. Граматисты-кодифікаторы не маючи інформаціі про язык,про статус кво сочасного языка, змушині были угадовати нормы,т.е адміністровати.Тому граматикы грішат субєктивностьôв установок, што вызыває недовіру до них и є основнôв причинôв іх непринятя рбществом.

Очевидно, што непроста задача правильного удбора, установкы языковых норм (из послідуючôв іх кодифікаційов, т.е.фіксаційôв у грамматиці,словарях) може быти выпôвнена лиш при наявности обєктивных критеріюв правильности норм и пôвної інформації про язык.

Таку інформацію можуть забезпечити лиш корпусы языка- колекція текстÿв обох форм языка – бисідної и писемної в електрннôму виді. Їх составленя стало возможным из появôв компютернôї технікы.

Корпусы языка – мощный ресурс. Їх ціль – максимально пôвно, адекватно удобразити лексично–граматичні феномены языка у природнÿй языковÿй среді, у реально существующых контекстах. У корпусы входять усі виды печатної продукцції и бисідна річ усіх діалектÿв языка. Аналізуючи лексичный матеріал изобраный у корпусах, кодифікаторы изучают закономірности словотвориня, особенности орфоепії и.т.д. Из появôв корпусÿв появилася и стала розвиватися молода наука – корпусна лінгвістика. При помочи єї апарата нормованя –лінгвостатистикы стало возможным легко выявляти и установльовати языôві нормы, обєктивно существуючі у языкови, опреділяти які словоформы, парадигмы зміньовань, характерні чередованя звукÿв, словообразуючі морфемы (префіксы, коріні, суфіксы. апофіксы) май ся часто хôснують, «прижилися» у языкови, т.е. стали нôрмôв. Серед декÿлькых варіантÿв словоформ што ся хôснують (напр.: тепер, теперь, типирь,типир) нормативнôв маєся раховати май хоснована, розпространена. Дись кажут ДАЯК, ДАКОЛИ а дись ДЕЯК, ДЕКОЛИ. Хôть ДЕЯК – май логічна форма (составный містоназывник ДЕ+ЯК), айбо, аж бÿлшусть русинÿв хоснує ДАЯК, (а есе выяснить лінгвостатистика на основі аналіза матеріалÿв корпусÿв) - треба раховати нормативнôв сисю фôрму. Єднакож у случаї, коли варіанты словоформы близькі по степени хоснованости, и кÿлькÿстный критерій не актуальный, у силу вступає якÿстный критерій оцінкы и удбора нормативнôї словоформы. Тота из них, котра май благозвучна, май логична, май бÿлше удповідає духови языка, ота мала бы стати нормативнôв.

Складный и важный процес удбора нормы требує уд нормалізатора не лиш знань а и чувства языка. Вÿн мусить быти етнічным русином, урости у русинськÿй родині, жити серед русинÿв, хосновати їх язык.

При нормалізації языка на оснôві корпусÿв удпапдає проблема вызначеня основного діалекта - нормативными, независимо уд діалектÿв, стают майбÿлш хосновані словоформы. Нормованый язык стає синтетичным.

При нынішньôму розвитку компютернôї технікы составленя корпусÿв не представляє великої проблемы.

Перші невеликі корпусы появилися уже у 1960-тых роках (у США, англійськый). Пак у !980 – русскый. У 1990-тых - італійськый, чешськый, мадярськый, японськый и многі другі и майже усі славянські. Типир тяжко найти язык, котрый бы не мав корпусы. Мают корпусы уже и малі языкы, даже такі ги комі, циганськый, абхазькый. Абхазцюв усього 146 тысяч душ, дись у пять раз май мало ги нас, Пудкарпатськых русинÿв и література у них ни май розвита ги наша, айбо уже ся позмагали на корпусы. Бо осознают, што без сього не змôжут грамотно кодифіковати и розвивати свôї языкы. Значит закон языка (граматика, правопис, орфоепія), якый бы максимально адекватно удображав природу, дух языка, його музику, не може ся укладати без оріентаціі на корпусы – есе аксіома нынішньôї лінгвістикы

«Теперь подлинно научные описания грамматического строя языков, а также академические словари, практически все без исключения должны составляться на основе корпусов этих языков» (вікіпедія) - ствержує сьогочасна лінгвістика.

Так што, на вопрос, котрый нас усіх интересує, ош коли уже будеме мати кодифікованый язык, мож упôвісти: тôвды, коли кодифікація ся буде робити не кустарным способом, ай по-науці, на оснôві корпусÿв, лінгвістами- руссинами, што переживают за нашу культуру за нашу будучнÿсть, што володіют корпуснôв лінгвістиков и добре знают наш язык.

Дале – тôвды, коли результатні документы кодифікації - граматику тай орфографичні, орфоепичні словарі, составлені по сочаснÿй науці, буде возможнÿсть обсудити и приняти обществом – будеме мати русинськый форум (журнал, газету) и буде кому(ко дÿстане мандат общества) утвердити їх легитимнÿсть, возвести у ранг закона языка.

А йсе ся стане тôвды, коли усі русины глубоко осознают важнÿсть сиї проблемы. Што есе вопрос нашого выживаня, бо без кодифікованого языка мы не зможеме творити свуй літературній язык, без котрого не зможеме создавати свôї школы, розвивати свôю культуру, искуство. И нас чекат интенсивна асиміляція, пôвноє щезненя.

Тôму мы маєме требовати уд нашых русинськых організацій, уд малых до великых, до світовых форумÿв, раховати вопрос кодифікації языка Пудкарпатськых русинÿв задачôв №1 и веречи на єї чим май скоршоє вырішеня усі силы и средства, бо уд сього зависит наша судьба - быти ци не быти русинству Пудкарпатя.

Александер Хуст