rueпортал словник ґазета ґраматика

«На Ивана вода пяна» – русинськый сохташ на Ивандинь

«На Ивана вода пяна» – русинськый сохташ на Ивандинь

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний… обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

Ивангля - широкознамоє як релігійноє, так и світськоє обрядово-сохташноє сято. На Украйині його щи называвуть Купалами, а у нас, на Закарпатю - Русальом. Припадать оно на 7 юлія (за новым стильом) и приурочує ся до дня рожденя Иоана Предтечі - пророка и Хрестителя Иисуса Христа. Православні и греко-католикы не роблять у сесь день, зато нащивлявуть церьков, де одбывавуть ся сяткові богослужіня и звучать урочисті молитвы на ознаменованя сятого Иоана. Кроме того, сященникы у свойих проповідьох знакомлять вірникув з його житьом, проповідницьков діятелностьов до и по хрещеню ним Сына Божого - Иисуса Христа в ріци Иордан, розказовуть про його трагічну смерть через «усікновеніє главы».

Айбо Ивангля, за церковным сохташом, - не лем сято рожденя Иоана Хрестителя, но й именинноє сято усіх Иванув. Є повіря: якого йменьом сятого нарекли челядника, то тот є духовным Ангелом Хранительом, сокотить од злых сил и вшилякых напастьов. И кедь церква сяткує рожденя ци именины сього сятого, то урочистости на його честь (на його світлу памнять) поширьовуть ся и на тых людий, які носили, вадь носять його имня. У даному трафунку - на Йванув як померлых, так и живущых на земли. И по родинах, де є Иваны, гостинно одзначавуть ся в сесь день їх именины.

Сяткувучи народины Иоана Хрестителя, не всі, безунь, знавуть, што збіг сесь день у часі з язычницькым сятом Ивана Купала, што в основі його світської обрядовости всокотило ся щи й днесь фест елементув первісної купалської сохташности. Нагадаєме: Купала, согласно з міфологійов, - давньословянськый бог, другый після Велеса и третьый по Перунови. Його раховали покровительом земных плодув и косиць, які ун сокотив од бурь и вітру. А борьба за врожай и страх перед нерозгаданыма явищами природы здавна волновали челядника. Тож и купалськоє сято на зачатку мало чотко окреслені календарно-газдувські признакы. Приурочувалося оно до літнього сонцестояня - майдовгого дня в роци, а такым дньом наші предкы раховали 24 юнія (за юліанськым календарьом) вадь 7. юлія (за григоріанськым календарьом, новый стиль), коли, за народныма вірованями, «сонце з літа навертає на зиму». Люде сятковали завершеня посівных робут, и, так як спереду - гарячоє літо, з бурями, громами, посухов, обертали свої надії на будучный урожай. Айбо тот, за тогочасным переконаньом, залежав не лем од родючости земли, но й од вшилякых добрых й злых божеств, духув, што мали вплив на явища природы. Тому добрых божеств и духув величали піснями и танцями, подносячи їм дары, и просили за се врожайної хвилі й защиты нив од стихії, а злых (вшілякі нечисті силы) проганяли з обысть и полюв, вдавучи ся до ворожбы, примывок и заклинань. З сьым была поязана вся обрядовость Купал.

Пузніше, з прийнятьом християнства, церква читаво потіснила язычницьку сохташность Купал, замінивши свойов Иоановськов, айбо повностьов вытіснити так и не поберовала. Яскравым доказом сього - купалські русалії у нашому крайови. Называвуть їх щи літньыма, на одміну од весняных, што завершили ся Тройцьов. Держать ся они од Зеленої (троїцької) Неділі й до Ивангля (Ивана Купала). Лем акцентуєме ся: выслов «Ивана Купала» на Закарпатю не прижив ся и не бытовав, хіба в творах художньої літературы пуслідньых часув. Се сято называвуть Ивангльом вадь, за прадідовськым сохташом - Русаля.

Купалські (літні) русалії, так ги й троїцькі (ярьні), сповнені вшилякых протизлодушных обрядовых дійств. У народі раховали, што добрі духы, задобрені у «дідув» вечур и поминалну суботу перед Зеленов Недільов, уже притихли, а злі нечисті силы - наоборот, булше активізовали ся, знав учи про конець одпущеного їм спочина. И в переддень Русаля вшіляко намаховали ся вредити людьом як самі, так і через свойих єднодумцюв. Наперед, мавуть дяку заволодіти чар-зільом, якоє в добу літнього сонцестояня (май уночи на Ивангля) досягать свого майліпшого розквіта и набывать маймоцных цілющо-чаровалных властивостий.

Взяти хоть бы цвіт папороти… Майже на каждому селі про нього - своя легенда-билиця. Припоминать ся, меже нас, хлопцюв, не было такого, котрый бы не мав дяку найти тот чаровный цвіт, якый квітне лиш курту мить у нуч на Русаля, и кедь найти го, приносить серенчу, бо вшитко задуманоє збыває ся.

Глядали чічку папороти й старші. Збирали такой цілющоє зіля й чаровні травы: мяту, терлич, любисток, трясизілля, демян (чортополох), розрывтраву и тд. «Кажда рослинка - Божа дьитинка, може нашкодити челяднику, айбо й у пригоді стати - залежно коли, як и де ї зорвати», - поучали меншых оверсні жункы й сілські бабкы-ворожілі, што розуміли ся на травах, зілю. И в русалну нуч потай одлучали ся з хиж, штобы назбирати зіля й ночної росы. Даколи без шатя, як мати родила. Бродили царинов, ги русалкы, у гляданях трав и збиравучи росу. «Росице-водице, од бід рятовнице! Русалної ночи ты всім на помочи. Дай ся зобрати, штоб радость з тя мати…» - заговорьовали, орудувучи рушником и укручувучи зобрану росу в миску.

Дівкы-одданиці тоже бігли глядати чар-зілля, майчастіше – траву- німицю. Найшовши, говорили за себе и за траву:

  • – Подай Бог, німичко!
  • – Подай Бог, дівичко!
  • – Ледве м тя найшла, травичко.
  • – А чому мене глядала, дівичко?
  • – Хочу твого зіля-коріня, німичко.
  • – А діла чого тобі моє зіля-коріня, дівичко?
  • – Аби Йвана (Василя, Петра) приворожити, травичко, и т.д.

Датко, кроме збору зіля, вдавав ся до чаровалної й бытово-газдувської ворожбы. Матері, приміром, у котрых были донькы на оддані, хотіли собі в зяті порядного ґаздувського хлопця. Они брали дівочу й хлопчачу ширінку (вадь хтось другоє), скручовали у вузлик и, переязовали червенов нитков (ряндов), заговорьовали: «Так бы сь, легінику пригрів до серця мою Марійку (Анцю, Гафійку) – фрайирочку, як пригріті доєдна ваші ширінкы в клубочку. Так бы сь за нив пропадав, лем ї єдну помічав!..». Потому тот узлик верчи в густоє терня - гибы діла задобреня злых духув: «Як нитко не може з межі газдоваты, бы нитко не муг серенчи нашої Марійкы (Анці, Гафійкы) позаважати…» Худобу и дворову живность у переддень Русаля щи звечора заганяли по хлівах и кучах, замыкавучи на ключ. Пуд поруг закоповали вузликы з разным протизлодушным начиньом, штобы відьмы-босоркані не мали моцы проникнути до хліва (кучи) й нашкодити-вректи худобу вадь забрати од коров молоко. Потому брали кербач ци палицю и, тричи оббігавучи обыстя, пришіптовали: «Біжу-оббігаву, злых духув з двора изганяву, своє обыстя од нечистої силы замикаву. Зглянь ся, Боже, будь ми на помочи русалної ночи, и як не маву силы-моцы босый, голый, простоволосый помежи мир, межи людий пуйти, так бы не мала силы нияка нечиста сила ид моюй худобі прийти. Тьфу! Тьфу! Тьфу! Щезла бы!» - зарікали, бючи палицьов об рогы.

Айбо, кедь купалськый тиждень и передрусална нуч и были сповнені вшилякых сохташных дійств (май - индивідуално-рокашных), то кулмінаційов, а єдночас и заключным акордом обрядовых забав літньых русалій (уже масовых) быв сам Ивандень (сято Ивана Купала). Наперед - традиційноє купаня в ріці. Чому в тот день, а не майскорі? Нагадаєме діла ясности: з давньых давен народ обожньовав сонце и воду як першооснову житя. Сонце - за тепло и світло, од якых залежали розквіт природы й врожайность полюв, а воду - за єї цілющі и живлющі якости. Правда, не поокремо, а при взаємоєдности воды и сонця. И нефурт , а лем у певні ка-лендарні строкы. Ті строкы, за народным вірованьом, и зачало собов літ-ньоє сонцестояня. Тому русалный сохташ на Купала (Ивангля) и предвидить обоязковоє купаня в ріці (вадь умывавя річковов водов). Казали: «До Русаля купати ся - хвороба, а по Русалю - здоровля!». Айбой застерігали: «На Ивана - вода пяна. Може не лем тіло остудити, а й голову закружити, як хмілноє вино, й потягнути на дно». Тому казали не лізти в глыбоку крутіль, на быстрину, а купати ся при березі. Булшость так и робила. Купавучи ся на мілині (або ж умывавучи ся поточковов водою з берега), приказовали: «Мыву ся, купаву ся, од русалної водиці силы, здоровля набираву ся…»

Вечур як старшина, так и молодеж, збирали ся на заключні русално- традиційні бавкы. Проводили ся они, ги правило, за селом, на березі рікы ци ставка. Хлопці, за сохташом, подбирали якоєсь сухоє дерево, прибирали го ряньдьом, соломов. На вершкови встановлювали чучело якоїсь потворы: мари (смерти). Деревце подпальовали и несли через село. Пиля рікы устромляли деревце в землю й вчиняли довкола нього великоє огнище. Каждый мав принести бодай по галузі. Приповідали: «Не принесеш гіллячкы - не позбудешся болячкы!». В огни, кроме чучел, спальовали торушньоє бадыля, поношеноє шатя, вшілякый нетреб, вірячи, што з тым дрантьом згорять всі неприятности. Меже тим, скакали через огнище, говорячи: «Скачу-стрибаву - од огню силы позычаву!» Ткось из того огня брав попіль, загортав го у узлик и нюс домув, штобы потому посыпати ним межі земелных наділув вадь закопати на рогах обыйстя з протизлодушнов цільов. Туй же, з одблисках огня, чули ся фіглі, розказовали ся казкы, легенды.

Далші статї из катеґōрії Сохташ читайте за удкликованьом
Реклама