Любōв – ôто чуство глубōкōй симпатії, приязаности до когось, кажут психологы. Треба рôзуміти, ош в ідеалі, чириз любōв ся пак рōблят мōлōді родины. Айбо ни лише чириз мӯцні любōвні чуства типирь мōлōді идут вінчати ся и чинят свальбы. На данный момент жинят ся, ци выддавут ся (зависимо выд стати) по любви, достатку, авать дурости. Из первыми двома пунктами усьо ясно, треба пувісти за тритїй.

Пô дурости жинят ся май часто. Бо спиршу ся создае ілюзія идиальнōй любови и видит ся вōзлюбленым, ош будут жити, ги Адам из Євōв у райськôму садови. А по свальбі ôта илюзія, ги мракы над зворами, пропадат гет, и дуже часто подавут ся заявы на розвод. Айбо, ги писав єден ґиніальный поет Василь Кузан «Лише дурный женит ся лиш рас, бо рас ôто такоє, ги зашпотав ся…»

А ци была давно любōв? Пувім на 100 % ош была! Айбо ци жинили ся по любви? Нєт! Стара чилядь каже, ош жинили ся лише через достаток, убы пак мош жити и годовати файту си, а про любови дуже ни пириживали, бо ванільні «я тя люблю», «я без тя ни годен» у тот тяжкый час, никого сытыми ни лишали. Треба было рôзуміти, ош из дачого мусай жити и треба зимлю на якӯй мош ґаздовати. Тôму старшина фурт своим дїтьм пӯдбирала таку другу половину, у якōї тот достаток дома быв.

Даколи так было, ош ôтиць из матірьов клали, например, дôньку си перед фактом, ош чирез пару днӯв прийде ї сватати, назвеме го Иван. Хôтя дівка го може и віділа рас-двычі, тай ни была з ним знакома, айбо ôто роль ни играло. Старшина хлопчища из старшинōв дівкы, кить договорили ся, ош свальба буде, та так и буде. Дівка кить ни хōтіла та пôлучала кутачом, а пак уже мусіла хōтіти, дівати ся было ніґде. И казали їй, ош у Ивана зимля, кōні, вӯці та такого ї треба, а ни того Василя, авать Мигаля, котрого дївка любит, бо у того тӯлько земли ниє та буде из ним бідовати.

Аналôґічный пример мош нависти и для хлопчища. Тот лиґінит, ходит ид Анні. А дома му пувіли, ош завтра ся треба збирати та ити сватати Милану. Хлопчище ни буде хōтіти, бо Милана про нього страшна, ги босорканя, айбо його слова у інтересы старшины ни входили. Бо у Миланы ôтиць мав много зимли, а пак на свальбі подарив бы часть та сякый сват на вес золота. Исе ти ни Анны ôтиць, що нич ни мае.

Типирь ся видит, ош исе абсурд, айбо так было и исе правда. Коли полюбит ся хлōпцьови якась дівка та часто вӯн ишōв та казав си вӯтцьови за ний. А ôтиць му пак казав, ош ци дащо буде из ний ци нєт. Та сяк ся создавало дуже много сімий, у котрых молодята може и ни долюбльовали єден другого, айбо мусіли тирпіти, народити дїти, жити и ґаздовати. Достаток быв на первôму містови и поспорити из сим ни мош. А любōв у родині ци была ци ни была - ôто на тот час было ни так важно. Бывало и так, ош пôлучали благословенія ôты молодята, що ся дуже любили, айбо май часто было так, ош кого хлопчищови, авать дївці пӯдобрали, та так и мало быти.