іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
«На Пōкрōву – будь до зимы готовый» – руснацькый сохташ на Покровы
14. Октōвбра 2020

«На Пōкрōву – будь до зимы готовый» – руснацькый сохташ на Покровы

(За книгов Юрія Чорія «Ой роде наш красний… обрядово-звичаєві традиції Закарпаття»)

«Октовбер студеныма слезами плаче за літом горячым», – так приказовали, бо погода в октовбрі мінлива: «то сонечко світить, доганявучи бабино літо, то мракы пряде и дощами гуде», а бывать, «кедь октовбер сердитый – може й снігом припорошити».

Особо різко мінять ся погода в другуй половині октовбра. Навчені віковым опытом, люде знали: можуть вдарити морози и зморозити (зварити) всі овочі и фрукты, не зобрані до того, вадь можуть затягти ся безперервні дощі. Товды поля розкиснуть, што ни коньом (волом) у поле не ступити, ни возом не заїхати, и тот, тко не встиг врожай зобрати й домув го привезти, мусить буде на плечох го нести. Тому й передавали з поколіня в поколіня: «На Покрову – будь до зимы готовый!».

Покровы – церковно-релігійноє сято. У сесь день (14 октовбра) по церквах одправлявуть ся сяткові богослужіня, звучать урочисті проповіді, а на даякых селах – престолні празникы-гостины, на котрі зїжджавуть ся родичі, цімборы й знакомі з вшиткых околиць. Айбо Покровы – не лем церковно-престолноє сято, айбо й своєрудный осінньый орієнтир, яким часто хосновали ся селяне-хліборобы у повсякденному житю. Приурочовали до нього фест обрядово – сохташных и газдувськых традицій. Раховали, до Покровы мусай справити ся з усіма садово-кертныма роботами, похарити в польови. А тих робут є фест: «В октовбрі, небоже, роботы – дай Боже!» – приповідали. Майнаперед треба было кунчити посів озимых, бо «кедь Покрова замокрить – плуг уже не борознить», а такой выкосити отавы – третячкы и стерню, пророслу команицьов. Хоть укос не все удає ся просушити натулко, штобы всокотити го на зиму, айбо вун служив добров загуров при переводі маргы з выпаса на яселну годувлю. «По Покрові вже нішто пасти корові», – припирали выгон маргы на толоку.

Были вже зогнані на той час и отары з полонин, котрі туй-там забіліли снігом. Видячи тот сніжок на вершинах далекых гор, селяне спішили зобра-ти до морозув парадичкы, перець, буряк, капусту и засолити на зиму. Не забывали й про кромплі – «другый хліб». Выбирали засухо, докы дощі не зачали ся. Бадылю клали купками й спальовали, а кромплі, такой выбиравучи, сортовали: друбну, што про маргу, – в єден кошар, сажаниці – в другый, а великі – в третьый. Міхы терьхали на возы й везли домув – у пивниці й коморы. Вадь кагатовали, кедь не было, де скласти. Діла сього выкоповали десь на обыйстю неглыбокый шанц, робили на дні подстил, насыпали купу кромпльов, вкривали зверьху соломов и слойом землі (товщинов 20-40 см). Довкола кагата быв шанц з одводом, штобы вода стікала. Кромплі у такый спосуб ся не губили и добре всокочовали ся до яри.

Та чи не майбулш файні емоції дає селянству винобраня. Требало вповісти, што виноградарство и виноробство здавна близькі нашому крайови. В низинных районах (у гурськых вино не росте) не было такого ґазды, котрый бы не ростив виноград: лоза ци то вила ся пиля хыж у лугошови, ци то корчами ся на сонячному груні окремов винницьов. «Є корч винограду – маєш одраду», – казали. И коли октовбер кликав на винобраня, то была радость родині! Збирати йшли всі – як старшина, так и малі. Школашам позволяли не йти до школы в тот день. Готовили ся старанно и задовго: вымочовали й прокурьовали сірков гордовы (бочкы), промывали прес-шахтув, корыта, відра й иншу судину, што муг понадоблять ся в тум ділі. По тому приладжені бочкы клали на вуз й рушали у винницю. Тоты, у котрых пиля винниці были хыжкы-боргазы, переселяли ся туды з ночувльов. Там и пресували на місці. Инші збирали грезно у бочкы и везли домув. А дома вже, установивши прес десь под навісом, дробили ягоды на ручному млинці й давили сок. Вино робили лем з чистого соку, без воды и примішкув цукра. И оно николи не прокисало.

А якый сюрет без кушаня мушту (виноградного соку) прямо з-под преса? Кожному кортіло зачерити горнятко й зняти провбу – ци солодкый? Особо полюбляли смаковати дітвакы. Выдавленый жмих тоже не вымітовали – згодовували марзі вадь заквашовали, штобы мати потому дакулко літрув палинкы-теркелиці. А по якомусь часі, коли виноград быв уже зобратый, и вітер прорідив листя на лозі, сілські дітвакы одправляли ся туды толазовати – глядати лишині при збиранні грезна. И хотя й рідко, но находили.

Знавучи норов октовбра, не ризикували люде лишати дале Покровы й фрукты у саду. Зобрані яблока й грушкы сортовали: здорові плоды одкла-дали в сіно на зиму, остаток (падалиці й друбні) – різали на долькы й сушили в печах вадь спеціалных сушилках. Сливы такой ишли в діло: гнилі, падалиці й несортові збирали в бочки-гордовы діла сливовиці, а мнясисті быстриці сушили вадь, майчастіше, варили з них леквар. Были діла сього спеціалні мідні котлы. їх встановльовали на триножок вадь десь над выкопаным у березі заглибленьом. Приробльовали до них деревляні мішалки, які закріпльовали в перекладині меже двома стояками и зачинали двигати з помочов жердины. Варити, як правило, зачинали звечора й продовжовали всю нуч – аж поки леквар не згустив ся. Товды перекладали з казана в довжанкы (дзбанкы), обязовали зверху й одкладали на зиму.

Заканчовали польові роботы збираньом кендириці й дынь, пасулі й со-няшникув. Вшитко се звозили в обыстя. А вже лущили вечорами. Причому всьов родинов. Часто помагали газдам сусіды й сілська молодеж. Хлопці й дівчата радо ся сходили, штобы помочи газдови, за што той щедро гостив свіжозвареныма стручками, медом, горіхами, шетеминями. Заєдно такі вечорниці были приводом позабавити ся меже собов у теплі, так як на дворі было вже фест холодало. И не раз за роботов чинили так званый пірявашар: беркицали ся в пірю, мастили єдно другого головньов, што трафляли ся на нерозвиненуй гичці, ліпили собі бавуса з кендеричаня, казковали вшилякі исторії, фігльовали и тд. Се вже было єднаня трудової діятелности з веселыма молодежныма играми-забавами. Бизунь, тому в народі й прийнято раховати сято Покровы кунцьом літньых вечурок-посидин и зачатком осінньо-зимньых вечорниць. Нагадаєме: вечуркы-посидины характерні про ярь и літо. Они проходять на одкрытому воздусі, на лавици перед хыжов вадь на улици: кроме сдпочинку и забав, ниякої трудової діятелности не є. Вечорниці же наоборот, проводили ся в хыжи, у довгі осінні й зимові вечоры, и обоязково за роботов.

Спершу се было варіня леквару десь под навісом, выбиваня семічок на току ци ганку, лущеня кендериці в сіньох вадь хыжи, пузніше – занимали ся разным рукодільом: пряли, ткали, язали, вышивали, різьбили й так дале.

По Покровах набывав чинности, кроме вечорниць, и такый традиційный сохташ ги свальбованя. Народом подмічено: «Покрова накрыває траву листьом, землю – снігом, воду – льодом, а дівок – вінком». И по хыжах, де были дівкы на одданю, зачинали ся сватанкы, обзорины, заручины, а де й плели вінкы та пекли верченик, ладячи ся до свальбы. Варто тямити: наші діды-прадіды николи не свальбовали в яри ци вліті, коли на газдувстві было фест роботы, а лем восени й зимов, коли врожай быв зобраный, а довгі ночі сприяли оддыхови й гостинам. За народным повірьом, свята Покрова раховала ся сокотилницьов (опікунков) дівочок. И они чекали на се сято, мавучи дяку оддати ся: «Покровонько, Покровонько, накрый (сповий) мені головоньку».

  • «На Покровы заганяй у хлів коровы»

Фест другых приповідок й повірюв поязано з сятом Покровы. Хотя бы такі: «До Покровы дойить ся й корова, а по Покровах – молоко пушло в рогы коровам», «Кедь до Покровы сіна не закосиш, то по Покровах не наносиш», «На Покровы заганяй у хлів коровы», «Прийшла Покрова – гола діброва», «По Покровах замовкла в полі мова», «Тко лежить до Покрови – тот продасть коровы», «Удкедь вітер на Покрову, удтить буде й зима: як з сівера – зима буде сніжна й сувора, як з юга – тепла, а кедь на Покрову вітер мінять напрямы – й зима буде мінлива», «Кедь Покрова без вранішнього морозу – мороз чекай десь через тыждень-два»…

Ги видиме, Покрова не лем знамноє церковне сято. Оно нагадує ним, што «в роботящого Федота и в октовбрі найде ся робота», сокотить нас од всьых несподіванок. Радить обернути ся довкола: ци вшитко пороблено у полі, ци зобрані овочі з грядок й фрукты з дерев, и варує, же треба вшитко встигати зробити в свуй час, бо коли вже «Покрова за нами – зима не за горами».

Бӯлше матеріалу за наш руснацькый сохташ читайте за ōдкликованьом: Сохташ

Юрій Шипович
голова «Русин-клуба»