Гамлетув монолоґ
Выняток з славной’ бавкы Віляма Шикспіра «Гамлет» на русинськый язык потовмаченый Иваном Петровційом.
Быти вадь ни быти – сторцом стало.
Бо што души май ипно: ци тирпiти
Всї шпурянї в ню стрілы и плитачя
Нисиринчливої судьбы, ци вдбити
Габы біды? Умерти – вто уснути,
Домак. Сном уповісти: туй кониць є
Ушыткых мук сердечных, што йих тїло
Нести вже ни бирує – ци ни йсе
Майвышшоє жаданя? Вмерти, в сон упасти,
И позирати сны. Айбо які
Сны в тум спаньови смертному наснять ся,
Кидь из ся зверичи затварку плотї?
Йсе нас зопирать: бо кому бы иншак
Кортїло утирпіти вшыткы біды
Довженного житя, туй кімловати
Вд гоненій глупакув шархантьовитых,
Уд беззакония тупоï власти,
Уд мукы бeзотвітної любови;
Тко бы сьому жадав теєтовати,
Кой годен вшытко ипно ушорити
Вдар чуплака? Тко пуд житя тирьхом
Ревав, йойойкав, зопрівав бы страшно,
Кидьбы ся ни бояв гатара смерти,
Зза котрого ся ниґда ни вертали
Земні вандрувникы – єдна лем думка
Про смерти край вд нас удбирає силы,
И чинить з нас рабув житя мізерных,
Так смілости живый и острый угиль
Стає загаслов, затупілов думков,
Котра лем и валовшна – изгирити,
Изпрастати, обы навхтема зслызло
Так добрi начатоє. Айбо – доста!
Офелїє! О, нїмфо! У молитвах
Ушытко, чим им грішный, помняни.
Бо што души май ипно: ци тирпiти
Всї шпурянї в ню стрілы и плитачя
Нисиринчливої судьбы, ци вдбити
Габы біды? Умерти – вто уснути,
Домак. Сном уповісти: туй кониць є
Ушыткых мук сердечных, што йих тїло
Нести вже ни бирує – ци ни йсе
Майвышшоє жаданя? Вмерти, в сон упасти,
И позирати сны. Айбо які
Сны в тум спаньови смертному наснять ся,
Кидь из ся зверичи затварку плотї?
Йсе нас зопирать: бо кому бы иншак
Кортїло утирпіти вшыткы біды
Довженного житя, туй кімловати
Вд гоненій глупакув шархантьовитых,
Уд беззакония тупоï власти,
Уд мукы бeзотвітної любови;
Тко бы сьому жадав теєтовати,
Кой годен вшытко ипно ушорити
Вдар чуплака? Тко пуд житя тирьхом
Ревав, йойойкав, зопрівав бы страшно,
Кидьбы ся ни бояв гатара смерти,
Зза котрого ся ниґда ни вертали
Земні вандрувникы – єдна лем думка
Про смерти край вд нас удбирає силы,
И чинить з нас рабув житя мізерных,
Так смілости живый и острый угиль
Стає загаслов, затупілов думков,
Котра лем и валовшна – изгирити,
Изпрастати, обы навхтема зслызло
Так добрi начатоє. Айбо – доста!
Офелїє! О, нїмфо! У молитвах
Ушытко, чим им грішный, помняни.
жерело: [по-нашому]
Далші статї из катеґорії Література читайте за удкликованьом
подїлити ся
Література
Реклама