Ци читали вам казочкы, кой сьте были малі? Думаву си, ож айно. Мало тко ся упстав без такоі родинноі атракциі про діточок на спаня.

Айбо што вто были за казкы? “Черлена шапочка” ци “Колобок”? А може “Івасик Телесик” тай “Котигорошко”? У ваші малі ушка годни были залетіти многі шедевры знамых загатарных казкарÿв. Айбо ци чули сьте за фолклор тоі місности де жиете? Ци розказōвали вам казкы, што ся передавали од старшых ни єдно коліно? Гадаву си, ож не так добрї за них знаете, ги си думаете.

Мав єм радость почитати пару збирьок нашых народных казок, што ся збирали по русинськым селам комітатÿв тодышньоі Австро-Мадярськоі імпериі (днишні Закарпаття тай Выходное Словенсько), та маву дяку ся з вами поділити атмосферов тых казок. Про мене они были дуже интересными, а подаколи єм быв даже в шокови.

Особы:

У сих казках ся розказуе за доста гузкый набор особ, кōтрі нам годни много упōвісти за быт тодышньых люди, котрі тоты казкы нам лишили.

Проста чилядь — главнов поставов казкы майбÿльш быв подаякый сирохман, авадь хлопак из бідноі родины, што ся имив путьовати глядавучи лїпшу дōлю. Тота особа была добродушна, ни скупа, а главное — дуже сміла (подаколи даже рōзумна!). Туй треба упōвісти, ож дуже часто у кÿнци казкы, пÿсля свойих геройств, тот чилядник ни вертався домів ид родині (кидь даяку родину мав). Из сього є нам видко, ож годно быти, што в тоті годы не так силно ся держали попиля файты. А кидь рахōвати ож и люди не так довго жили, та може ся и не было куды вертати. Скоро в половині прочитаных мнов казок вта ōтицьова хыжа ся споминала лишек на зачаткови;

Цісарі, принцесы тай принцы — тоже часто бывали главнов поставов казкы, айбо з ними ся творило бÿльше біды, гикой з бідняками (крали йих шаркані, урікали йих босоркані, шелияка біда ся з ними ставала). Катарза сужета ся ставав майбÿльш кой ся тот принц/принцеса женив/ōддавала ся за подаякого бідняка авадь дітвака сōсіднього цісаря; авадь пÿсля провбаня пошорити резултаты тōі біды, што ся з ними стала;

Кōвдоші — дуже часта постава тых казок, ачий у каждÿй быв хōть єден. Часто выступат гикой мудерець, авадь пак выходит так же ото быв даякый другый відьмак/босоркун, котрый так ся прятав од усіх. Майбÿльш несут в собі мудрость тай мораль казкы, радят головным поставам што тай як чинити;

Дідо-всьовідо — мудерець, босоркун, ни чōлōвік. Сися постава любит путьовати помежи селами, чинит из ся кōвдоша, но такым ни є. Радит людьом што чинити, учит, помагат. В подакотрых казках ни любит путьовати, а жие дись на хуторови за селом;

Великаны — майбÿльш живут дись у хащи, пещері, авадь у свому замкови. Неутралні поставы, гōдни помогти, а гōдни стати ти на пути. Из шелиякого чаклунства, кроме того ож сут барз великі, берувут зарікати тай часто мавут рÿзні артефакты;

Босорканя — подаколи відьма авадь інджі-баба. У казках ся подае гикой стара баба, майбÿлш доста скарідна, што жие у диривлянÿй хыжи у хащи, авадь мае дяку путьовати. Єдна з постав, які май часто сут неґативными, пробувут главнÿй поставі казкы стати на шиу. В каждÿй казці босорканя провбуе файно си ōддати доньку за подаякого принца, што само по собі злым ниє, айбо в процесови реалізациі сього плану знае насрати многым людьом (годна люди уректи, заколдовати авадь даже убити). Гōдно ся стати ож босорканя буде помагати головнÿв поставі казкы, айбо лишек ōбы усокотити свÿй живот;

Мольфар — босоркун, мудерець. Майбÿлш у казках фунґуе иппен так само, гикой дідо-всьовідо. Я бы их загріб у єдну катиґоріу.

Шаркані (гыды-шаркані) — сут великі гыды, живут у красных замках, мавут до блуду земли тай золота. Дуже йим ся люблят молодинькі ōдданиці, котрых они реґулярно крадут обы си взяти в жоны. Люблят ся поміряти силов из любым молодым лиґіньом, што бы ся ид ним явив у гōсті. Часто мавут много артифактÿв, конÿв, што знавут приказōвати, такое. Майчасто мавут дуже много гōлÿв (майбÿльш три, шість, вÿсям, дванадціть, двадціть чотыри, авадь щи май много);

Звірї — кōні, вовкы, шелиякі пōтята. Ачий у каждÿй казці сут подаякі чарÿвні звірї. Кидь великан авадь шаркань мае коня, та тот кÿнь бизівно знае приказōвати, авадь скакати через море, но авадь хōть бігат утричі май скоро од свойих німых родичÿв. Кидь нагоду головна постава видит вовка, а вовк знае бисідōвати — сись му біды не учинит, ай дачим поможе за даякый алдомаш. З пōтятами многым май тяжко: они бизувут ся радше рембати крōвльōв, гикой приказōвати, но часто просто мōвчкы давут матеріалні блага (несут ся золотыми яйцьми, ци инак приманювут грōші). Часто ся стае в сих казках так, ож чилядника урекли та перетворили го у звіря. Майбÿльш в коня авадь пса, кōтрі подаколи знавут говорити.

Щастя тай нищастя — люблят путьовати по світови, чинят из ся кōвдошів, радят людям всячино, просят дашто заісти авадь пити, та кидь им помочи, та мож дÿстати дашто доброго. Часто мож было видіти сужет, кой щастя даровало бездонну комору, котра ся сама наповняла ідіньом каждый динь. Авадь самі щастя тай нищастя ся перечиньовали в звірів обы разово помочи головнÿй поставі казкы.

Дух ліса — часто ся указуе людьом гикой старый дїдо, знае дуже силно колдовати, докус не любит гōстів. Годин помочи в бідї, кой дуже треба. В подакорых казках сись образ є силно подобный ид мольфарови, котрый докус зтратив своу людськость.

Основні сужеты:

Адтуй ся зачинат самое ипное, бо акорат сисі сужеты нам ōдкрывавут правду на быт тых люди пару стÿвок годÿв назад, сам людськый живот того часу, кой сисі казкы были актуалні. Часто ся никат на ōдносины помежи самыми бідными тай самыми багатыми людьми того часу, за подаякый “сиридущый” клас ся ниґда нич не каже. Давайте поникаеме на основні сужеты, котрі сьме виділи в тых казках:

  1. Хлōпець из бідноі родины иде путьовати, глядати ліпшу долю, стрічат даяку принцесу, они ся жинят, ōвін ся ōпстае жити з нив у замкови, стае цісарьом и так дале;

  2. принцесов ся стала біда (урекли ї, украли ї шаркані, ōбманули цигани), простый фраєр ї глядат, спасае, они ся пак жинят;

  3. Родина біднякÿв дÿстае од надприродных сил даякый дарунок за вто, што были добрі (най буде дали крыхÿтку хліба кōвдошови, котрый посправді быв мольфаром, вадь штось такое). Дале пак из завистливі сōсіды пробувут тото благо даяк переманити на себе, айбо иппен з ними ся пак стае якась біда, котра их жере за их завистливость. У кÿнци казы біднякы си дÿставут свое щастя.

Майбÿльш сюжеты ся зачинавут иппен из бідных люди, з самого дола, з голодных діти, што си глядавут крыхÿтку хлїба.

Пригоды:

Позираньом типирішнього чилядника, мож упōвісти, ож множество пригод тай выкликÿв, котры падали посперед главноі поставы, сут доста абсурдні авадь просто нелоґічні. Айбо исе уже субєктивное никаня модерного чилядника, котрый выріс в добу роста інтернета, через призму днишньоі моралі. Тяжко си представити, як ся сисі казкы читали, як их рōзуміли дітвакы дві стÿвкы годÿв назад.

Выкликы в сюжетах были шелиякі, зачинавучи од май простых, кой треба было побороти шаркань, вадь босорканю, авадь банду розбÿйникÿв. Но а дале ся зачинали май интересні, гикой піти на озеро нурькы, обы там найти 12 золотых ключів. Нашто? “А Бÿг го знае!” Авадь треба было стати посперед трьома поставами, закрытыми плахтов, та ōдгадати пōд котров плахтов принцеса, а пōд котров — шаркань. Авадь може бы вам было май ипно на кулаках ся брати з великаном авадь з шарканьом? Много тко ай з того ся буде нудити. Може перехытрити двох чортÿв, што ся завадили на чомусь? Исе уже мало май интересно. Треба пасти віцї на толоці царя? Нашто, кидь мож ся выцобарити на толоку шаркані та выманити го на битку! Исе буде май ипный зачаток дне, никаньом головноі поставы из казкы!

Мораль:

У сих казках дуже тяжко было учинити роздїл котрі поставы сут “добрі”, а котрі сут “злі”. Майбÿльш ото видко, головна постава є фурт гибы “добра”, айбо рамкы тоі доброты ся силно розходят з модернов моральов. Кидь проаналізуеме ситуациі, в котрых находиме головну поставу, та видиме, ож адтам мож было шарканя побити тай ни убивати; авадь мож было з гинтов босорканьов ся договорити тай ни убивати (мож было вытокмити у відьмы даякі добрі артефакты). Сужет казок просяклый обманом, всі дурят усьых тай ни ганьблят ся! Самый силный збруй головноі поставы фурт быв иппен обман, а не фізична сила.

У тых казках дуже много жестокости, нитко ни чистуе чужое. Головна постава си могла супокÿйно залізти ид чужым людьом домів, файно си заісти, напити ся тай выспати ся, а в сужетови исе было указано, як “добрый” поступок, бо ото є головна постава, та ōвін мусит жити якось. Спомниме си за ситуацию, за котру єм писам май перше, коли пастырь повів віцї ся пасти на шарканьову толоку, ни никавучи на вто ож цісарь му заказав тото, обы го (шаркань) зпровоковати на битку та убити, тямите? Сися ситуация была подана, гикой добра, а такый поступок пастыря быв “добрый”, бо дякувучи тому шаркань умер, а тот фраєр дÿстав коня, платя, гроші тай тōту толоку.

Окремо бы єм хотів розказати за єден сужет, де головна постава (молодый сирохман) заліз в хыжу ид бандитам та зарізав ушыткых закидь они спали. Дале пак ōвін йим поодрізав носы, позбирав у міщух та носив за собов(!) аж до кÿнця казкы. Пак у кÿнци исе было арґументом перед цісарьом за нього, ож якый ōвін безстрашный. Айбо мині ся видит исе доста страшным.

Тоже треба упōвісти, ож у тых казках дуже часто кройили люди, рубали на кускы. Исе быв нормалный спōсоб знибыти ся конкуринтÿв: ōдтяти им рукы тай ногы, выдовбати очи, веричи йих у шанца тай готово. Такі забавы были ачий у каждÿв казці.

Дуже характерно про сисі казкы было щи вто, што порубаного на кускы чōлōвіка щи мож было вернути ку животови рÿзными чарами (дых мольфара, гойна масть авадь жива вода з кадуба). Ни мож было вернути з того світа лишек такого чилядника, котрого спалили, авадь пōрізали так мілко, што уже бы ся не дало зобрати го на кучу.

Збиравучи разом вшыткі сужеты казок, мож видіти доста прості тай наівні істориі, котрі нам кажут не ганьбити ся свого, любити себе з вшыткыми вадами, бо ото годно стати нашов выгодов, кой прийде справный час. У тых казках ся ни приказуе ни за Бога, ни за Дявола, нич ся ни каже ай за тот світ (айбо чорты-демоны там сут). Розказуе ся лиш за тот живот, котрый видиме посперед себе, ōбвитый містифікациями тай давньыми вірōванями. Исе доста чудно, знавучи як силно віровали в Бога люди в тот час, айбо усі казочкы были дуже “не християнські”.

Позиравучи на сисі казкы видиме, ож обман фурт жив на сÿй земли, наохтема быв інструментом про выживаня. Люди тай світ кругом них ни были стабілні, всьо ся наскоро міняло, люди ся старали ни бановати за утраченым. Смирть ся прятала за каждым деревом, ай кидь ткось умер, та на тому ся світ не спирав. Шелиякі магічні звірї, великаны, мольфары — ниґда ни стоали выще чим чōлōвік, усе си были руні. Каждого мож было обманути, надурити, мож было выйти из каждоі ситуациі фраером.

Сисі казкы, може мало в чуднÿв формі, величавут иппен люди, з всіма их добрыми тай злыми помыслами. Акорат люди тай йих поступкы, йих позираня на світ были основов сужетÿв тай моралі в розказах, што ми ся дуже полюбило.

Дуже бы єм вам радив прочитати!

жерело: [Міфічні персонажі Карпатськых казок]