Студеный януарськый вичур, быв так, ги фурт розбавленый сміхом дівок тай леґіню, што ся вертали дому з вичурниць. Місячик, ги лампаш світив на сисю натружену тай споконвічно благословенну зимню так, што мож было впознати здалеку челядника, што йшов путьом.

Дись не дись в хыжах мереконіло світло уд нафтянок. Становный леґінь Іван вертався з вечорниць мало зажуреный, бо дівкы ся розбігли з другыми леґінями, а ун ся встав сам.

Помалы погугнуючи пуд нус співанку, не дуже пилуючи дому, стрів такі красні дівкы, што нараз му стало май весело на души од сякого трафунку. Такі красні ги косиці, не мож ся на ні было надивити лиш одно Івана грызло з середины, не розумів удкы сисі дівочкы, бо село не на тулько грубоє обы ун не впознавав когось. Дівкы му ся поклонили:
Добрый вичур леґіню! Штось зажуреный? Такый фаттюв красный, а ще чулисьме же в піщалку файно дуєш, подь з нами, погостиме тя добрым вином, запіщалаш нам у піщалку, заспіваєме…

Іван ся мало ймив не розуміти, што йсе? Снит му ся, ци справді видит сисі дівочкы префайні на пути. Та не довго думав молодый хлоп та вповів, так ги бы фіґлюючи:
Йой, я вас не знаю, вы ачий не з нашого села, айбо такісьте красні што мушу вас дому управити вбы ся штось не стало з вами, ай не знаю куды маєме йти.
Но! Не жури нич! Подь лиш гет из нами, та добре тото буде…

Не тямит Іван куды йшли, до якої хыжі, котрыма вулицями? Тай не читаво тото му треба типипрь, бо “ґаздыні”, одна перед одныв ся змагают носячи на стул вшилиякі добринькы`. Вино вже в погарі, голубці горячі дымлят паров так, ги піпа Іванового сусіда (старого діда котрый фурт Іванови наказовав обы ся варовав дуже файных дівок).
Іззуй чіжмы леґіню, завісь онучі сушити на бловдер! Та вирзь из ся вже тот петек, бери піщалку та розвесели нас мало.

Іван промкнув вина, мало ганьблячися заїв голубцю, што самі ся просили в рот, такі были лакомні, а пак имив піщалати на піщалці. Дівкы ся пустили в таниць, зачали весело поспівовати, звітряти ся тай кліпати на Івана котрый ся вже розпинав уд щастя же його сякі косиці почестовали на всю красу.

В хыжи тепло, Іванковы онучі схнут, вино дає за ся знати, дівкы сідают леґіневи на коліна одна поперед одныв тай нашіптуют му на вухо слова уд котрых серце мліє, што ще треба для щастя сякому бетярови?.. Їж! Пий душе, веселися! Та лиш кой у тритьый раз когут запів, тогды ся Іван обыздрив на яку “гостину” ун трафив.

Сидів серед хащі на пньови босый, ногы му посиніли на морозі,онучі висіли на терновому корчови, а на танджєрі замість голубцю была балеґа кунська, поникав на піщалку - кустка пистя, а як красно ун на нюй пищалав. Типирь, кой ногы йзів мороз, пришло му в голову сусідово наставлениє:
Варуйся дуже файных дівок!