іҐазета
Інтернет новинка Пудкарпатськых Русинув
Королево желізничарськоє – істōрія рōзвōю Королева | часть ІI.
02. авґуста 2020

Королево желізничарськоє – істōрія рōзвōю Королева | часть ІI.

II. Часть

Из начатком строительства желізниці число жителюв Королева увеличилося з 1100 челядникув у 1877 годі до 1651 особ у 1882 г. А у 1890 р. – до 2539 осб, значит, за 13 годув уросло у 2,5 раз. Для свого персонала Мадярська Сіверно-Віходова желізнична компанія поставила «колонію». Она ся складалася из тридцяти єднакых хыж, кажда из якых мала по 2 квартиры из газдуськыми пристройками и дарабчиком землі. Робили їх из тийглы, на одміну уд традиційных дерева и валькув. Старожилы затямили, што попри «колонії» у містах, де брали глину для пудсыпкы території, учинилися невеликі озера-боні, де мож было узимі корчолятися, айбо замерзали они не кажду зиму, бо з депа туда стікала вода з маслами. А вліті там плодилися комарі, котрі «колоністам» дуже допікали. За штреками поклали першу триемелетову будівлю Королева для желізничного начальства, за нив маймалу двохемелетову для їхніх помочникув. Частину першого емелета великого корпуса займали службы керованя желізничним рухом и квартира начальника штації. Пуд час 1-ї світової войны їх перейняв Черлений Хрест для пораненых солдатув.

Паралельно із теперішнім автопереїздом стояв металічный пішоходный муст над штреками, уд якого присокотилася и до днесь єдна опора. При СРСР много говорилося аж на уровни Москвы про стрительство автомоста замість нинішнього переїзда, бо там перед шлагбаумами постоянно формовалися величезні «пробкы» через многочасові маневры з множеством товарных вагонув. Такий муст поклали у Мукачові (так званий «Гід»). Та сеся проблема у наш час зыйшла сама по собі на нич через спад желізничного руху.

Ані дві світові войны, ані пять перемін державности не могли остановити нашу желізницю, но антикоронавірусний карантин її лиш спер.

Розробка желізничної щебневої бані (кар’єр) в урочищі Винничкы над Тисов коло Веряці, в свуй шор стимульовало капітальноє строительство из каміня, котроє не знали уд епохи розцвіту замка Ньолаб. Малинько удволікнемеся – на його ставбу закликали ліпшого архітектора и інженера того часу італіянця Арістотеля Фіоравенті, ун якраз по просьбі короля Матяша Корвіна клав мосты через Дунай. У нас туй попри того мало ги вкалимив. Майстры-каменярі прибыли аж из Сербії, бо туй до мурованя ще ніко ся не розумів. Они дали переднюй вежі, котру видиме уд штації, назывку «Небойся», так як она мала лише обзорну функцію и не мала воєнної силы. Но, а у наш час из такого же каміня, айбо вже з цийментом, узялися муровати жилі хыжі, бовты, церквы, школу, болницю. У село прийшли живі гроші, а за грошима прийшов и єврейський торговий капітал – сучасна улиця Злагоды. была цілком застроєна камяными єврейськыми бовтами, причому діла у них ішли так успішно, што єврейська релігійна громада спромоглася найти значні сумы на спорудження солідної нової синагогы. При руських там розмістився желізничний клуб, а коли желізниця в наш час деградовала, як і селищна культура, синагога перетворилася в руїны, подібні до замку Ньолаб.

Скорий розвой призводив до національного розмаїття селища – сюда активно переселялися русины, німці, мадяри, а після 1950 года осіли прибывші з Румунії кочові цигани-керделары (котлярі). В тоті же часы для переводи желізниці на широку совецьку штреку 1524 мм прибыло немало желізничних спеціалістув з Росії, чиї діти навчалися разом з автором – Раплєвы, Малышевы, Родіонови внесли ще єдну барву у строкату національну палітру Королева. А ще у чиський період у Королеві появилися переселенці-болгары, котрих чехословацький уряд запросив, обы учили нашу челядь вырощовати на притисянських поливних землях усяку зеленину-овочі.

Паралельно формовалися релігійні громады різних конфесій – римо-католикы, протестанты (кальвины), греко-католикы, православні, баптисты и другі.

Технічний розвой желізниці спонукав активно розбудововати й інфраструктуру. У 1920 годі електрика у Севлюському окрузі была в трьох населеных пунктах – Севлюші, Вілку та Королеві, причому електрифікація началася ще в 1907 г. Після Другої світової війни саме завдяки наявності електрики в хыжи у мого діда жив майор-замполіт розміщеної в селі войськової части. Присокотилися тогочасні цидолкы про вто, што обшаря, де жив радянський офіцер, звольнялася уд платы за електроенергію. Правда, корову у діда забрали за несплату с/г податку – туй и вызволитель не помуг. До самої кончины дідо хосновав у бесіді чеську желізничну термінологію и назывку «желізничарі», а не «вошутоші», як змадяризовано говорят и зараз.

Ще й типирь много хыж дустают струм від желізничної електросіті.

Появився у Королеві і відомчий телефонний зв’язок, телефонні апараты зайшли у хыжі в машиністув тай другого желізничного персоналу. Тому щезла така рідкісна професія «вызывний» – спеціальний челядник, котрого диспетчеры заганяли по домах выкликати поїздні бригады на рейсы. Тепер їх выкликали телефоном. Уд деповської водокачкы, яка заправляла водов паровозы, началося и строительство сільського водогону.

Майже єдночасно із желізницьов, (и дякуючи юй) 18 септембра 1872 р. удкрилося ще поштовоє удділення. Очільником пошты быв барон Дюла Перені. Його фіксована годова платня становила 150 форинтув. Иншакі надбавкы: 40 форинтув – офісна робота, 120 – перевезення, 33 – форинты – доставка та 1 форинт на день – за складську роботуберігання на. Для поруняння скажемо, що тогочасный форинт (флорин) являв собов сріберну монету вагов12,3 грам, за нього мож было купити трьох свиней. На рендешного коня, правда, цього було мало.

Поштовоє удділення мало великий оборот, бо, наприклад, у 1894 годі было выдано 2325 поштовых переводув на суму 44 558 мадярськых форинтув. Ощадний депозит становив 4180 форинтув. В обслуговуванні пошты были Бочко (типирь у Румунії), Черна, Гудя, Мала Тарна (Хыжа), Ракошпоток (Горбкы), Шошуйфолу (Новоселиця), Текегаза (Теково), Толдєшфолво (Дубовинка), Веряця та Сент Яношлігет-пусто (хутор за Тисов, уже го неє).Каждоденно на штанції розтирьхалося-затирьхалося декулько поштовых вагонув. Ще за Радянського періода в Королеві розгружався посилками та кореспонденційов зрана цілий поштовий вагон поїзда Львов-Солотвино; відповідно, увечері сись вагон паковався у зворотному напрямку. Улюбленов розвагов молоді было пузно ввечері уходити до сього поїзда, абы власноручно веречи открытку авадь конверт у спеціальну про прорізь в стінці вагона, бо «так майскоро дуйде».

Періодично приїжджав поштовый фургон з Хуста, бо там не встигали завантажити всі поштові хустські удправлення протягом стоянкы. З таким потоком не справилася бы и теперішня «Нова пошта»!

За 150 годув екзістованя желізниця в Королеві не раз мінялася – мадярські паровозы вытіснялися чеськими, пак руськими, пак тепловозами, но што интересно – 90 годув припало на паровозну тягу, а 60 – на тепловозну.

А колишній паровозный парк за президенства Кучмы очутився у далекуй Індії, де продовжує и зараз служити віров і правдов тамтешнім язычникам. Така была міжурядова угода. Хоча у лихі 90-і, в час тотального дефіцита дизпалива, паровозы (на мазуті) встигли ще потрудитися на маневровых роботах на штаціях ужгородського удділеня, окрем того слуговали пересувными котельнями для обогріву (напр. адмінкорпусу Королівського депо).

Михайло Чухран
функціонер крайового общества им. А. Духновича