У старому селови понад Тисов, на горбі, жила ни добра зависна жона, на имня Иляна, была дуже читаво свадлива. Якусь один раз куй ся свадила из старов бабов Цильов сусідков сталася из нив ни добра пришта, ввергло нив ид земли, а куй пришла до тямы стара юй спомогла ся пудняти и прокляла такым казаньом:
А Богдай бісь вмісто дітинчати уродила гадину.

Иляна была беременна.
И так ся стало через ни виликый час Иляна уродила гадя, та вбы ніко ни видів и обы ся ни дузнав про сийсь страшный реґемент она ото гадя увергла на сусідськуй городині обы ї скітити, но гадя ся счокло дись у жаливнику.

Но тай уд того часу доста читаво утікло воды, у сусідкы Ержікы Мигальової донькы тої бабы Цилі што прокляла Иляну пудрус сын Иванко, якый ся фурт любив бавити коло Иляниної хыжи, вун ото й доникав што пак переказав своюв маттери, но Ержія му ни вірила. Дітвак ниґда ни брехав бо ни знав што ото таке, брехати из старшинов, тай доказовав каждьый раз маттери што ота гадюка вылізат из пуд Иляниної хыжи коли вун там ся бавит і зачинат коло нього водити таниць, а як ся натанцює жалосно тіче у нору што пуд хыжов.

Но и якусь у файну днину куй Иляны ни было на обысти, Ержіка ся затайила за корчом дирбивускы и рішила чекати абы увідіти што ото за гадя таке, но гадя так и ни вулізло, от того си Ержіка и подумала што лиґінище си сесе понавдумововав.

Туй пришло времня Иван урос став справным лиґіньом, и перед тым куй за ним мали прийти мадярські рекруты обы го брати до войська гадина улізла до нього, вун косив отаву на подолку и гий бы му щусь хотіла выказати свойыми жалосныма очима, вун ся читаво напудив, хотів было косов зарубати гадя, но иппин у тот час гий бы му щусь рукы одняло, а гадина паскудно зашипіла упулюючи страшизні очи на Ивана супукуйно скрылася у густых ґозах. Ут того часу бурше ї Иван ни видів.

Ивана удвезли далеко од хыжи у мадярщину, де вун и нюс свою службу у войську на благо Австромадярьської империї. Но и якусь старшый офіцір утправив Ивана и из ним ище пару пудкарпацькых хлопу у хащу на дрова.
Узяли сокыры и газу.

Навбаляли буча, понароблині измучині сіли попочити, туй Иван и каже:
Иду ниборятка глядати дись воду, якусь кирницю обы нам начиряти питя.

Найшов посеред хащи у зворі кирницю а над тов кирницьов читава грубезна брылина, величезный каминь скаляк, а на тому камени сидит гадина, ота гадина што вд ньому фурт улізала из пуд Иляниної хыжи. Иван поціпінів од страху ни розоміючи як ото так гонно быти, дийствітелно ото была ота сама гадюка.

Сповзла Иванови пуд ногы и зачала танцьовати гий там колись давно, пошипуючи, вывалюючи роздвоєного языка из мерьскої пащеґы.
Ба як ото так? Иван тихо стояв ни розуміючися што ся из ним діє, тым времньом на ото дійство надыйшли хлопы рекруты які уже йськали Ивана журячися ба деся вун дів, што го так довго ниє.

Пудойшли май близько увіділи Ивана тай оту гадину што ся скручововала довкола нього. Провбаловали ї убити, но гадюка шустро скочила Иванови на шию и закрутилася в ожовку, Иван ото того лабы там и простяг, умер, а гадюка так утікла што хлопы коли ся спохватили її уже нигде ни было, дись ся забила помежи скалисте хащове брыля.

Так Ивана мертвого на циганському возі поскрипуючи штранґами привезли у корпус войська де го нагле рішили хоронити у тимитові на окрайині якогось мадярського села.

Ержіці маттери Ивана дали знати што її сын у войську умер уд якогось тяжкого ни уліковного битюга.

Коли ися ни добра новость найшла Ержію, она зобрала у жибиловку даякі сріблякы які лиш мала у хыжи, бесагу на пличі и рішила пуйти на груб сынови.

Добиралася дуже тяжко то на возах то пішкы, но за два тыжні ни легкої дорогы пришла у ото село де быв похороненый її дітвак, її дорогый сын Иванко, якый вурос без вутця, и ни знав што таке вутцьовська ласка, Ержіка го уростила як лиш была гонна, вун быв чесным, порядным, роботящым лиґінищом.

Пришла на груб и упала дулулиць ревучи захлысаючися в слызах.

Як чує ткось ї знимат из гроба, мамко, мамко вставайте гурі ни ревіт, пудняла голову, перед нив стояли два молоді рекруты.

Як пришла до тямы, хлопы юй и кажут, мы знаєме от чого ваш сын умер, вун ни быв бітіжным його задушила гадюка. – Яка ище гадюка? Чудно зазвідала заревана Ержія.

Гадюка го задушила у хащиТать яка ище до фраса гадюка? Назат ся позвідала Ержія.

Гадюка коло нього тянцьовала. Пак му ускочила на шию и задушила го, от того нараз и спочив. Ержіка ни встояла от учутого и упала на сыру зимлю без памняти, так гий снуп.

Хлопы ї пудняли, куй пришла до тямы, та звідат ся назат, баци ота гадина коло нього танцьовала и пошиповала гий бы штось приказовала?
Айно гий бы дашто з ним приказовала. Утвітили юй перепужены хлопы.
Лиш тогды до Ержії дуйшло што сын юй казав правду.

На другу днину з рана рішила ити до старшого офіціра, просити го обы звав попа вбы роскопати груб, на што ся офіцір яло согласив.

Яке было чудо куй роскопали груб, утягли диривище розчинили го и увіділи на Ивановых грудьох мертву гадюку, оту саму гадюку што ид ньому у дітинстві улізала из пуд Иляниної хыжи, оту саму што го задушила у хащи далеко от рудного края.

Ут тогды пруйшов даякый час, Ержія ся змирила из тым што ся стало, но ота тягусть за сыном рвала юй її материнське серце раз од раза, фурт ся молила, пак ревала пак назат ся молила ни находячи си сопокою и міста. И якось раз коло потука куй прала цуря, пудойшов ид нюй старый манах, выдкы вун ся там узяв? Но тай каже юй:
Слухай жено знаєме што сына ти задушила гадина, но ото бісь знала, гадина ни проста, ото гадина з дівчочым сирцьом «половична».
Што вы таке кажете? Як ото половична? Звідат го Ержіка?
Так, половична, гадюка из дівчочым сирцьом, яка полюбила твоє чадо, твого сына Ивана, пак го й задушила, ото гадя — дівча было прокляте ище у утробі маттери си, яка ся звала Илянов свадливов, и тот гріх є на вас. Куй исе доказав и нараз пропав гий бы го й ни было.

Ержіка си думат: Господи Боже, ба што исе было?

Пришла думу из польоканым шматьом, розметала го по плетеных завьялых порепаных плотах обы ся сушило, тай туй уже вичур час спати, перехрестилася тричі перед иконов, помолилася вичурні молитвы и лягла на ладу застелену товстезныма джерґами так и заспала…

И приснився юй сон:

У тум снови увіділася юй файна молода дівка, читаво файна як ружа и каже юй: Я донька Иляны, уродилам ся гадинов бо ня прокляла ваша мати колим ище была у утробі.

Ержіка з ревом ся схопила из лады и тоды юй прийшов на гадку тот час, бо она была свідком того всього.

До днины рішила пуйти до сусідкы Иляны вбы просити прощеня, но так и ни успіла, зайшовшы до хыжи застала Иляну мертву.

Повдна чилядь каже што исе така субі леґенда, но старі люде кажут што правда. Леґенда ци ни леґенда ко вто типирь знає, но памнятати твердо гія одно:

Ни пожелай ближньому біды, бо розплата як кажут ни загорами. Таке вно наше житіє.